М'які кроки підійшли до дверей, і він почув, як відсунулась засувка. Двері прочинилися на кілька дюймів, і вони подивилися на нього великими темними очима на блідому, гарному і невимовно втомленому обличчі.
Нік усміхнувся їй. — Привіт, — лагідно сказав він. 'Привіт принцеса. Ти ще пам'ятаєш мене?
Її страх змінився здивуванням та шоком. Вона притиснула до грудей зношений червоний халат і недовірливо глянула на нього. - Містер - сер - Корнінг! Роберт! Але я не розумію - як ти знайшов мене? Я маю на увазі це неймовірно. Я – я не хочу тебе більше бачити! Я ж казав тобі це!
Я стежив за тобою, – чесно сказав Нік Картер. «Будь ласка, впусти мене».
Вона спробувала зачинити двері перед його носом. Але він настав у отвір. Вона сказала: Ви не можете увійти. Ви повинні піти, містере Корнінг, і забути все, що сталося. Ідіть зараз. Ви повинні піти. Якщо ти не підеш, я... я викличу поліцію. Я не хочу тебе бачити і не хочу мати з тобою нічого спільного!
Нік розкрив свій плащ і куртку, щоб показати їй велику пляму крові на сорочці. - Мені потрібна допомога, - сказав він. 'І ти теж.'
Він нахилився до неї. - «Уламок скла».
Це було кодове слово для розпізнавання місії.
Страх повільно закрадався в її бліде обличчя, і Нік знав, що справа була не тільки в місії чи небезпеці, де вона перебувала в той час.
- Ти, - сказала вона. Її голос зривався на риданнях. - Боже мій, це ти!
Розділ 10
Нік Картер лежав на неприбраному ліжку в квартирі, в одних трусах, і дивився на принцесу. Йому було цікаво, чи впорається вона із майбутнім завданням. Вона виглядала так, ніби ось-ось зламається.
Вона ходила по кімнаті, одягнена лише у брудний червоний халат Емануеліти, з цигаркою у роті. Час від часу, коли вона оберталася, він мигцем бачив її тугі маленькі груди. У цей момент вона не порушувала його. Тепер у нього були важливіші турботи, ніж секс. Принцеса прискорила крок і подивилась на нього. Вона прибрала пасмо темного волосся з високого білого чола. - Як твоя рана зараз?
Нік знизав плечима і взяв пляшку дешевого бренді із незабарвленої тумбочки. Він випив одну склянку, і другу не зашкодить. Воно було настільки поганим, що він зробив потворне обличчя, коли проковтнув.
Вона підійшла до нього, і в її темних очах читалася тривога. - Тобі боляче, Нік? Він назвав їй своє справжнє ім'я.
Він посміхнувся їй. — Так, через цей напій! Він глянув на свою вузьку талію. Вона обробила рану, прикрила її носовою хусткою і обв'язала рушник навколо його талії. Зараз це було так.
- Нічого, - сказав він зараз. 'Чудово. Куля потрапила лише у тканину. Завтра перевірю, а зараз нормально. Крім того, я звик до незначних травм. Я адаптувався, кажуть лікарі. Мій стан компенсує це.
Вона сіла на ліжко поряд з ним, її м'які пальці пробігли м'язами його плоского живота. 'Дивно.'
"Що дивно?"
«Що я не бачила всіх цих шрамів у поїзді минулої ночі».
Нік усміхнувся. - Твої думки були в іншому місці, принцеса.
Вона затиснула йому рота рукою. Рука пахла милом і трохи пахла бренді і тютюном. — Ви повинні звати мене Морган. Чи не принцесою. Я... я хотіла забути, що я принцеса де Верізоне. Якою я колись була.
'Добре. Тоді Морган. Нік зсунув халат убік і схопив її за ліве коліно. Вона обернулася на ліжку і скрикнула. - Ой, ти робиш мені боляче!
- Тобі пощастило, - тихо сказав Нік, - що Манфрінто цього не бачив, інакше він завдав би тобі набагато більше болю. Його пальці на мить затрималися на маленькому татуюванні з сокирою під її коліном.
Вона відсмикнула ногу. «Я її прикриваю панчохою. Я завжди так роблю, коли треба. Крім того, ця людина була надто зайнята… рештою мого тіла, щоб щось побачити.
Виструнчившись біля ліжка, вона уткнулася обличчям у покривало і відвернулася від нього. Її плечі тремтіли, і йому здалося, що він почув схлип.
- Морган? – Голос Ніка був ніжним.