Нік міг уявити, як другий чоловік знизує плечима і каже: Хто знає? Він нервує з учорашнього дня. Але кого це хвилює – ми майже закінчили. Тож не шкодуйте і готуйтеся до прогулянки морським днем — там хоч шторму не буде». Чоловіки зникли у гробниці. Через кілька хвилин Нік почув гул генератора, і через металеві двері просочилося жовте світло. Робота цієї ночі почалася.
Його теж, коли з'явився Манфрінто. Він знову глянув на буксир і швидко подумав про наслідки почутого. Та бомба була неподалік узбережжя Венеції. Водолази попрямували до неї. Вони не використовували буксир, а взяли запас повітря в балонах — він бачив їх у усипальниці — і бомба, мабуть, була відзначена якимсь підводним буєм із ліхтарем. Крім того, вони використовували компаси та пошукові прилади, щоб її знайти.
Манфрінто мав намір закінчити роботу сьогодні ввечері! Це означало, що вони не блефували — сьогодні ввечері бомба буде заряджена і готова вибухнути будь-якої миті. Посмішка Ніка була холодною.
Він почув голос Ванні Манфрінто. Точніше, він почув те саме пронизливе хихикання, що й у спальні минулої ночі. Його щось потішило.
Манфрінто і троє чоловіків з маленького човна минули могилу, де ховався Нік. Таким чином, Манфрінто попливе до казино. Нік повинен теж повинен туди пливти.
Він побачив, як чоловіки на мить зупинилися перед дверима гробниці, і Нік побачив силует Манфрінто. Він впізнав людину, яку бачив на екрані у Вашингтоні: занадто велика голова для стрункого, майже худого тіла, вологі кучері на довгій вузькій голові, плоскі груди і похилий плечі, злобний орлиний ніс.
Манфрінто щось сказав людям у склепі, потім він і люди, що прибули в човні, пішли далі. Нік глянув на буксир. На борту, звичайно, була вахта, але їх, мабуть, поселили на ніч. Тьмяне світло падало з ілюмінатора попереду. Там не було безпосередньої небезпеки.
Бора досягла свого піку, видаючи рівне люте ревіння. Кілька днів не буде гіршим чи гіршим. Хвилі розбивалися далеко вглиб острова, оголюючи древні кістки, змиваючи древню землю. Нік обережно виповз із водянистої могили і підкрався до дверей сховища.
Він зіткнувся із проблемою. Хоча буря заглушала більшу частину звуків, кожне світло та полум'я на пляжі можна було побачити з казино, і Манфрінто було б попереджено. Він планував кинути гранату у паливний бак буксиру, але не міг цього зробити. У нього не було часу чекати, поки Манфрінто опиниться в безпеці в казино і зникне. Ні – жодного вибуху на буксирі. Між буксиром і казино, напевно, був радіозв'язок, і, безперечно, з усипальницею, а можливо, і з водолазами, якщо вони працювали на дні Адріатики.
Тепер він був близько до металевих дверей гробниці і вирішив, що має ризикнути. Тепер Манфрінто мав вирушити до місця призначення на човні. Але ж троє чоловіків, які були з ним? Незабаром йому доведеться подбати про це.
Двері усипальниці були звернені у бік казино. Успіх! Нік витяг одну з гранат із кишені і підповз до дверей. Його рука лежала на іржавому залізі. Він чув, як вони розмовляли всередині, і бачив чорні довгасті тіні, коли вони одягали важкі гідрокостюми. Він підозрював, що серед них має бути щонайменше один топ-менеджер, всезнаючий вчений, якому доручено сфокусувати бомбу. Росіяни відчують його втрату.
Нік підвівся і взявся за двері. Зубами висмикнув чеку з гранати та порахував. Він мав тримати його до останньої хвилини, не хотів, щоб граната була відкинута.
П'ять-шість-сім-вісім - він кинув гранату в усипальницю.
Вибух пролунав плоско і глухо, приглушений товстими стінами підвалу та вітром. Він швидко кинув свою другу гранату за нею. Інші чоловіки можуть повернутися будь-якої миті.
Нік знову порахував до десяти і пірнув у склеп. Вони всі були мертві і розкидані по підлозі. Один із них був повністю одягнений у свій гідрокостюм, за винятком шолома. Уламок гранати зніс йому обличчя.
Нік повернувся і ступив назад у бурю, якраз вчасно, щоб почути, як повертаються троє чоловіків. Він пірнув за залізні двері підвалу і почав чекати з люгером напоготові, розуміючи, що в підвалі більше немає світла. Вони обов'язково мають це помітити.
Троє чоловіків підійшли до дверей, і один із них різко заговорив хорватською. Другий підійшов до дверей підвалу і закричав на вітер російською мовою: «Грегор? Тут щось не так?
Нік Картер вийшов з-за залізних дверей і вистрілив у них. Він затяг їх у відкриту могилу і кинув у неї. Можливо, шторм пізніше змиє їх у морі або, якщо він буде у гарному настрої, засипає їх піском.