Нік мовчки спустився трапом до буксира. Світло, як і раніше, лилося через ілюмінатор. Охоронець міг сидіти там, пити, їсти чи грати у карти; теплий та захищений від бурі, безтурботний нині.
Нік пробрався на борт буксира, як привид. Він зняв туфлі і безшумно ковзнув проходом. Він перезарядив «люгер», але тепер, у тьмяному світлі відчинених дверей наприкінці коридору, він побачив автомат Томмі, що звисав з гака. Він підняв зброю, торкнувся її і заклацнув запобіжник.
Нік ковзнув коридором у мокрих панчохах. У маленькій каюті він чув, як вони розмовляють хорватською, стукіт карт, дзвін посуду та монет. Азартні гравці, ці слов'яни! Мабуть, ця буксирна бригада виконувала важку роботу. Жаль, що їм теж доведеться померти, але за його планом це було неминуче. Це мало бути поступове усунення людей Манфрінто, всіх можливих помічників, поки, нарешті, він сам не зіткнеться з головним шпигуном.
Нік заглянув у маленьку каюту з автоматом на лівому передпліччі. Було п'ятеро чоловіків. Він почав ліворуч і, пригнічуючи огиду, пустив чергу туди-сюди, поки магазин не спорожнів. Потім він зачинив двері каюти смерті та пішов.
Нік не знав, як полагодити дизельний двигун, але він міг зламати його. Він знайшов важку кувалду і взявся за роботу, і машинне відділення гуло, як кузня, коли він трощив усе, що могло підготувати буксир до відплиття. Після цього він задихався від утоми. Він повернувся на палубу і стрибнув на берег. Світло, як і раніше, лилося через ілюмінатор.
Ковзаючи по брудному острові, він викинув куртку. Його сорочка була приклеєна до його м'язистого торса. Він зняв шкарпетки, бо його ноги були б теплішими, якби вони були голі. Тепер на ньому були тільки штани, він нагадував заляпану грязюкою статую сучасного Геракла.
Перш ніж увійти у воду для чотирисотметрового запливу до Лідо, він ще раз перевірив свою зброю. Він викинув автомат. Люгер, знову заряджений, був заткнутий за пояс. Стилет був у піхвах на його передпліччі. Газова бомба була в кишені штанів. Це все, що в нього було і що йому потрібне. Мовчання та крайня обережність були тепер гаслом. Він знову увійде до фортеці Манфрінто і позбавить його людей одного за одним.
Вода була набагато тепліша за повітря, і Нік майже насолоджувався своїм плаванням до берега. Це було недалеко, і з підвітряного боку острова, де на нього чекав видобуток, хвилі не були надто загрозливими. Він плив впевненим старомодним кролем, яким колись підкорював Ла-Манш насилу — із Франції до Англії.
Він прибув на кам'янистий пляж, намагаючись якомога нижче, непомітним на радарі. Він обдурив радар минулої ночі і сподівався зробити це зараз, але чомусь у нього виникло почуття, що сьогодні Манфрінто не надто покладатиметься на свій радар. Дивно, що чоловік знову спромігся піти до казино. Мав незавершену роботу? Чи це була просто його ненаситна хіть? Чи це була просто потреба в жінці, яка привела Манфрінто в казино, коли його роботу з фокусування бомби було майже завершено? Чи це було щось інше?
N-3 похитав головою, щоб позбутися води у вухах. Тепер він не мав часу розмірковувати про абстракції або інші розваги. Але було щось у цій ситуації, що йому не подобалося і що він не розумів. Не треба брати це на думку. Як він потрапить до казино?
Він підповз до будівлі, чуючи всередині лише слабкі звуки і не бачачи світла. Він виявив занедбаний автомобіль із радаром ззаду. Це означало, що в будівлі було ще як мінімум дві людини, які захищають Манфрінто.
Він пропустив кухонні двері, через які увійшов минулої ночі. Тоді вони не були обережні, покладалися на свій радар і були обдурені. Між іншим, вони, мабуть, оглянули двері і знайшли сліди відмички. Якби вони влаштували пастку — а він не міг позбутися цього відчуття, — то кухня була б для цього слушним місцем.
Коли він побачив, що мотузка все ще звисає з горищного вікна, він напружився. Ця мотузка вказувала на пастку! Нік скривив обличчя у темряві. Зрештою, Манфрінто не так низько оцінюватиме свого супротивника. Манфрінто був чудовим агентом, і він ніколи не став би так недооцінювати агента AX. І людина тепер знала чи підозрювала, що АХ стежив за ним. Доказом були троє мерців, яких залишив Нік.
Нік лежав нерухомо і обмацував мотузку. Вітер туго затягував його над головою. Він ніжно потяг його. Кільце у стіні горища, здавалося, трималося. Він потяг сильніше. Мотузка все ще була прив'язана.