Хоук не став відповідати. Він закурив сигару - вірна ознака того, що його щось турбує або що йому потрібно зробити щось, чого він насправді не хотів.
Нарешті він сказав: «Звичайно, вона тримала мене в курсі ваших справ. Ви, мабуть, знали це? Я хотів опинитися там у потрібний час».
- Я так і думав, - холодно сказав Нік. «Для цього не треба бути генієм, але я не можу сказати, що це мені подобається. Я думав, що вона була приманкою, але приманкою був я весь цей час.
— Не зовсім так, хлопче. Це були ви обидва. Я повинен був це зробити так. Так само, як я мав використати мого кращого агента. Ніхто інший не міг би виконати цю роботу».
Нік чекав. Тепер він знав, що Хоук розповість йому.
— Ви заслужили, — нарешті сказав старий джентльмен. — Я не хочу жодних непорозумінь між нами, синку. Правда, що Ванні Манфрінто і я були друзями. Гарними друзями. Найкращими! Ми разом воювали партизанами в Італії у 1943 та 1944 роках. На той час я був у відділенні зв'язку, і мене висадили, щоб я все організував. Я був свого роду скарбником і зв'язковим із Лондоном. Так я познайомився з Манфрінто. Він керував групою партизанів, які всіляко шкодили німцям. Він був добрим капітаном і добрим бійцем. Ми відразу добре порозумілися. Ми були дуже близькі один до одного».
Нік подивився на свого боса краєм ока. Хоук дивився на сидіння перед собою, напівзаплющивши очі, дим від його сигари вився навколо його короткого сивого волосся, наче вінок. Нік Картер раптово відчув удар у серці — скільки всього побачив і зробив цей старий, перш ніж опинився за письмовим столом! Невже Нік, тепер у повній силі та славі, колись закінчить так? Він відкинув цю думку убік.
"Я не люблю нікого," сказав старий. «Я любив лише одну жінку. Вона мертва. І я любив лише одного чоловіка у своєму житті, Ванні Манфрінто. Він був моїм найкращим товаришем, моїм братом у всьому».
"Що сталося потім?" Він знав, що Хоук чекав на це питання.
— Він зрадив нас, — лагідно сказав старий. - Він перейшов до німців за гроші. За багато грошей я сподіваюся, бо він продав за них свою душу. Він зрадив нас гестапо. Внаслідок цього загинули п'ятдесят осіб. Я та ще двоє втекли. Тепер вони також мертві. Я єдиний, хто залишився із групи. Принаймні незабаром залишуся.
Нік зрозумів значення останніх слів.
- Що буде з Манфрінто?
— Я дуже старий для таких речей, — сказав Хоук. - Але я залишив наказ.
Про книгу:
Втрачена американська воднева бомба викликає хвилю шантажу. На карту поставлено тисячі життів і, звичайно ж, престиж Америки. Відповідальність за найкривавішу битву в його кар'єрі лежить на «Майстері вбивць» Картері. І поруч із ним нікого не було. Ну нікого... тільки хтива куртизанка! Принаймні якщо вона проживе досить довго...
Картер Нік
Подвійна ідентичність
Нік Картер
Подвійна ідентичність
Присвячується людям секретних служб
Сполучених Штатів Америки
Глава 1
Кінетоскоп
Від сучасного аеропорту Пекіна до центру стародавнього Забороненого міста близько сорока кілометрів. Це лінійна відстань. З погляду часу або в будь-якому іншому можливому четвертому вимірі, який може викликати в уяві мандрівник, це може бути легко сорок тисячоліть! Пройшовши через жваве Зовнішнє місто, де високі труби вивергають клуби диму, а довгі ряди нових квартир дивно нагадують Лос-Анджелес – біла штукатурка та червона плитка – мандрівник може увійти у відносну тишу та спокій Пурпурного міста. Крім того, у самому центрі великої жовтої павутини Китаю знаходиться Імперське місто. Або, як вважають за краще називати його сучасні майстри Китаю, Татарське місто.
Ван-вей, начальник відділу координації секретних служб Китаю, нетерпляче глянув на годинник свого тонкого зап'ястя. Ніколи б не запізнитись на цю конференцію! Небесні Близнюки – іноді Ван-вей дозволяв собі почуття гумору – Близнюки самі викликали його. Мао та Чжоу.
Ван-вей знову глянув на годинник і нетерпляче промимрив водієві маленького чорного седана російського виробництва: «Швидше! Тоні-чжі! "
Водій кивнув і штовхнув машину. Добре доглянуті нігті Ван-вея грали напружене татуювання на його портфелі зі свинячої шкіри, який був неминучим знаком чиновництва. То був акуратний чоловічок років п'ятдесяти з тонким, сардонічним, смаглявим обличчям. На ньому були темні штани, гарні туфлі британського виробництва та чорна блузка з високими ґудзиками у військовому стилі. Через сувору погоду у ясний жовтневий день він був одягнений у консервативну спортивну куртку. На ньому не було капелюха, його сиві волосся було акуратно розчесане. Ван-вей був гарний і добре зберігся для свого віку, але марнославився.