Пайчадзе зняв шолом і встав. Жоден акробат на Землі не зміг би це так зробити. Він зігнув ногу, поставив ступню на підлогу і плавно випростався на весь зріст.
Бєлопольський сів і якимись дивними, невправними рухами теж зняв шолом. По його губах я бачив, що він щось говорить. Пайчадзе простягнув йому руку, і Костянтин Євгенійович несподівано опинився в повітрі. Вперше я побачив на його незворушному обличчі хвилювання. Він спробував стати на ноги, але раптом повернувся головою вниз. Пайчадзе, сміючись, допоміг йому зайняти попереднє положення. Він щось говорив, але крізь шолом я нічогісінько не чув. Мене оточувала мертва тиша.
Обидва астрономи попрямували до вікна. Вірніше, попрямував Пайчадзе, а Бєлопольський рухався за ним, учепившись за його руку. Добувшись до стіни, він схопився за один з багатьох ременів, прикріплених скрізь, і, мабуть, знайшов рівновагу. Пайчадзе натиснув кнопку — і металева віконниця поповзла вбік.
Цікавість змусила мене залишити рятівний матрац. Я повільно відстебнув ремені і зняв шолом. Дивно було відчувати свої невагомі руки. Я кинув шолом на матрац, але він не впав, а повис у повітрі.
Обережно, намагаючись різко не рухатись, я почав підводитися на ноги. Все було добре, і я самовдоволено думав, що не зроблю так, як Бєлопольський, та раптом, помітивши, що повис в повітрі, зробив мимовільний рух схопитися за що-небудь. Мої ноги на якусь мить торкнулися підлоги, і я, мов пушинка, злетів до стелі, — вірніше, до тієї частини приміщення, котра досі сприймалася як стеля.
Корабель неначе миттю перевернувся. «Підлога» і все, що на ній було, опинилося «нагорі». Камов, Пайчадзе і Бєлопольський повисли вниз головою.
Моє серце страшенно калатало від хвилювання, і я мало не закричав. Камов подивився на мене.
— Не робіть різких рухів, — сказав він. — Ви зараз нічого не важите. Згадайте, що я вам казав на Землі. Плавайте в повітрі, як у воді. Відштовхніться од стіни, та тільки не дуже, і рухайтеся до мене.
Я зробив, як він порадив, але не зумів розрахувати силу поштовху і швидко пролетів мимо Камова, досить сильно вдарившись об стіну.
Не варто описувати докладно всі пригоди, що траплялися в ці перші години майже весь час зі мною і Бєлопольським. Коли б усі оті мимовільні польоти і перевертання ми проробили на Землі, то давно зламали б собі шию, але в цьому неймовірному світі все минуло безкарно, якщо не вважати кількох синців.
Камов і Пайчадзе, які пройшли вже школу попереднього польоту, вчили нас рухатись, але й вони не уникли помилок.
Цікаво було стежити при цьому за виразом облич моїх супутників. Пайчадзе, зробивши невправний рух, весело сміявся, і було видно, що він анітрохи не боїться здатися смішним. Камов нахмурював свої густі брови і сердився на самого себе за виявлену невправність. Бєлопольський після кожного мимоволі зробленого «трюку» крадькома поглядав на нас, і на його серйозному зморшкуватому обличчі з'являвся вираз страху. Це був страх перед насмішкою, але навіть Пайчадзе, який нещадно глузував з мене, ні разу не усміхнувся, коли якусь невправність виявляв Костянтин Євгенійович.
Щодо мене, то я, не звертаючи уваги на кепкування Пайчадзе, навмисне робив різні рухи, щоб швидше навчитися «плавати в повітрі».
Загалом ми призвичаїлись досить швидко. Не минуло і трьох годин, як я вже міг рухатися, куди хотів, довільно змінюючи напрям, користуючись для цього ременями, стінами, всякими предметами, що потрапляли під руку.
Вільне ширяння в повітрі викликало невимовне відчуття, яке нагадувало далеке дитинство, коли я уві сні так само вільно літав з місця на місце, прокидаючись завжди з почуттям жалю, що сон закінчився.
Ми пробули декілька годин біля вікна обсерваторії. Воно було не дуже велике, приблизно метр в діаметрі, але надзвичайно прозоре, незважаючи на чималу товщину скла.
Зоряний світ справляв незвичайне враження своєю грандіозністю. Але особливо захоплюючий, ні з чим незрівнянний вигляд мали в ці перші години польоту Земля і Місяць. Ми були на такій віддалі, що обидва небесні тіла здавалися нам приблизно однакових розмірів. Дві величезних кулі, одна жовта, а друга блідоголуба, висіли в просторі позаду і трохи ліворуч від шляху корабля. Сонце освітлювало значно більше половини їх видимої поверхні, але й неосвітлена частина легко вгадувалася на чорному фоні неба. Як мені і говорив Камов під час нашої першої розмови два місяці тому, ми бачили той бік Місяця, який не видно з Землі. Здавалося, що це не добре відомий, звичний з дитинства супутник Землі, а якесь інше, незнайоме небесне тіло.