— Але, може, там… — запитав я, — в глибині лісу?.. Пайчадзе похитав головою.
— Це питання, — сказав він, — вирішить наступна експедиція, яка буде організована для обслідування Венери. А зараз ми можемо твердити: тваринного життя на планеті ще немає.
— Дуже шкода, але, мабуть, це так, — озвався Бєлопольський.
Що я міг заперечити обом ученим, авторитет яких був для мене непохитний?
Річка поступово вужчала. Незабаром ми побачили, що підлітаємо до високого гірського хребта. Його вершини ховалися в хмарах, і за допомогою радіопрожектора ми визначили, що висота гір досягає семи кілометрів. Який вигляд мають ці вершини, залишилося таємницею. Корабель перелетів їх на висоті десяти кілометрів.
Перелітаючи через хребет, ми побачили несподіване і надзвичайно красиве видовище. Вже звичний молочнобілий туман раптом зник. Ми опинилися між двома вершинами хмарових мас. Над кораблем розкинулося темносинє небо, і на ньому сліпучояскраве Сонце, значно більше, ніж на Землі. Нестерпно сяяли навколо і під нами білосніжні хмари.
Ми всі четверо мимоволі скрикнули від захвату, але виняткова своєю красою картина зникла так само швидко, як і з'явилася. Корабель знову влетів у хмару. Знову за шибками вікон заклубочився туман. Ми почали спускатися вниз.
Гори лишилися далеко позаду. Під нами знову був океан.
Корабель пролетів віддаль майже вісім тисяч кілометрів, коли ми помітили, що стає все темніше і темніше. Мабуть, ми проминули ту половину Венери, на якій був день, і ми летіли туди, де стояла ніч.
Камов звернувся до обох астрономів.
— Як ідуть справи з вашою програмою? — запитав він.
— Виконана.
— Проби повітря?
— Взято чотири.
Справді, ми везли з собою повітря Венери.
У стінці корабля були вмонтовані невеликі герметично закриті ящики, зроблені з платини. Ще на Землі у них був створений цілковитий вакуум. За допомогою електричного струму можна було відкрити маленький отвір і знову закрити його. Чотири ящики були наповнені повітрям Венери. На Землі це повітря піддадуть аналізові.
— Як у вас, Борисе Миколайовичу? — запитав Камов,
— Зроблено майже триста знімків, крім кіноплівки. Камов хвилини зо дві мовчав. Потім схвильованим голосом тихо сказав:
— Корабель залишає Венеру!
Як швидко пролетіли ці незабутні години!.. Я востаннє поглянув на планету, яку ми залишали.
Ти сувора, прекрасна, «сестро Землі»!.. Твої грози жахливі! Але життя вже з'явилося!..
Минуть тисячоліття, пройдуть, може, мільйони років, і всеперемагаюча сила цього життя наповнить твої ліси, води й повітря невідомими тепер істотами.
Крізь довгі віки повільний шлях еволюції приведе до появи могутнього розуму. В якій формі проявиться він?..
І тоді під гарячим промінням сонця почнеться твоя історія.
Я хочу вірити, що вона буде менш болісна, менш кривава, ніж на твоїй далекій сестрі.
Якщо колись на тобі з'явиться істота, подібна до людини, я від усього серця бажаю їй жити щасливо на її чудовій батьківщині!
Людина Землі відвідала тебе і не раз відвідає в майбутньому. Як старший брат, вона допоможе твоїм дітям добитися цього щастя!..
Прощай, Венеро!..
Камов зупинив працюючий двигун і ввімкнув інші.
Потужний стугін почувся за кормою. Ввібравши крила, космічний корабель з наростаючою швидкістю полинув угору.
ЗУСТРІЧ
8 листопада 19… року.
Майже два місяці я не брався за свій щоденник. За цей час не трапилося нічого, гідного особливої уваги. Життя на кораблі йшло спокійним, розміреним темпом.
Вилетівши з Венери, ми довгий чає були під враженням усього побаченого. Її могутні сили, дике шаленство стихій, величний спокій природи змусили повірити в чудове майбутнє цієї планети.
Покинувши Венеру, ми цілими годинами жваво і якось радісно говорили про неї, обговорювали все бачене і навіть трохи фантазували.
У мене залишилося палке бажання відвідати ще раз «сестру Землі», що промайнула перед вікнами корабля, мов незабутній сон.
Віддаляючись од неї, ми переживали сумне почуття розлуки з чимсь, що стало вже близьким і дорогим, І довго не могли відійти од вікон.
Знову ми бачили білосніжну красуню на фоні чорної завіси, всіяної численними світними крапками.
Але не було загадкової таємниці: ми знали, що ховається під хмаровим покровом, і скоро, дуже скоро все людство Землі знатиме це…
В час нашого відльоту з Венери її віддаль від Марса дорівнювала по прямій лінії трьомстам сімдесяти мільйонам кілометрів, але Марс рухається по орбіті назустріч нам, і кораблеві треба пролетіти тільки двісті п'ятдесят мільйонів кілометрів, щоб зустрітися з ним. На це потрібно дві тисячі п'ятсот годин, або сто чотири дні. П'ятдесят чотири з них уже минули.