Мить — і безформна брила зрівнялася з вікнами корабля, закривши собою весь видимий простір. До неї було так близько, що, здавалося, варто простягнути руку, щоб доторкнутися до світлосірої поверхні, по якій, стрибаючи через скелі і провалюючись у глибокі ущелини, з блискавичною швидкістю промчала тінь нашого корабля.
Показався нерівний, ламаний край, і вся маса немов розтанула в просторі позад нас. Видіння зникло з незбагненною швидкістю. Знову спокійно сяяла зоряна глибина світу. Неосяжна порожнеча розгорнулася навколо корабля, і здавалося, що й не було ніколи потворного уламка, який промчав мимо і мало не припинив нашого космічного рейсу.
Все тривало не більше двадцяти секунд. Приголомшений і навіть трохи зляканий, я машинально перестав крутити ручку і зупинив автомат. Знімать було більше нічого.
Камов глибоко зітхнув. Його обличчя було дуже бліде. Він витягнув хусточку і стомленим рухом витер лоба.
— Що це було? — тихо спитав я Арсена Георгійовича.
— Астероїд, — відповів Пайчадзе. — Одна з карликових планеток, невідома земним астрономам.
— Ми перші побачили її і… так близько, — сказав Бєлопольський.
— На таку зустріч був один шанс із мільйонів, — сказав Камов, — але я ніколи не пробачу собі моєї самовпевненої заяви, що вона неможлива.
— Навіщо так говорити? — сказав Пайчадзе. — Побоюватися зустрічі з астероїдом треба за орбітою Марса. Там їхній головний пояс. Поблизу орбіти Землі вони бувають рідко. Те, що сталося зараз, цілком винятковий, надзвичайно рідкісний випадок.
— Але цей найрідкісніший випадок міг коштувати вам життя, — сказав Камов.
— І вам також, — сказав Бєлопольський. — Запобігти такому зіткненню сучасна техніка ще неспроможна. Коли б воно сталося, то ніхто не був би винний.
Камов декілька секунд мовчав,
— Ви, звичайно, маєте рацію, — сказав він. — Я звинувачую себе тільки в тому, що говорив про неможливість зустрічі. Це корисний урок і не тільки нам, але й усім зореплавцям майбутнього. Хто чергує біля пульта?
— Я, — відповів Бєлопольський.
— Продовжуйте чергування! Сказавши це, Камов вийшов з обсерваторії.
— Ви збиралися відпочити? — звернувся до мене Пайчадзе, коли за командиром корабля зачинилися двері. — Ходімо разом. На сьогодні вистачить. Нічого цікавого більше не трапиться.
Ввійшовши в каюту, ми зручно розташувалися в своїх сітках по обидва боки круглого вікна..
— Я все думаю про фразу Костянтина Євгенійовича, — сказав я. — Пам'ятаєте, він сказав, що сучасна техніка неспроможна відвернути таку сутичку. Але хіба не можна з'єднати радіопрожектор з яким-небудь автоматом, котрий при появі перешкоди змінив би напрям корабля, встановити на кораблі щось на зразок автопілота?
— Такого приладу немає, — відповів Пайчадзе. — Що можливе на літаку, — те неможливе на космічному кораблі. Не забувайте, що ми летимо по інерції. Двигуни не працюють. Щоб змінити напрям польоту, треба ввімкнути їх. Попередньо розрахувати, — чи зіткнеться тіло, що появилося, з кораблем чи ні, в який бік треба повернути корабель, ніякий автомат не може. Поки що не може, — додав він. — У майбутньому такий апарат буде.
— Про це я не подумав. Лишається тільки радіти, що випадок сприяв нам.
— «Випадок»! — повторив Пайчадзе. — У нашого командира вірне око, тверда рука. В момент зустрічі я спостерігав один об'єкт прямо попереду і, коли з'явилася ця маленька планетка, помітив її одразу ж після сигналу тривоги. Вона була праворуч і вище від лінії нашого польоту. Зіткнення було неминуче. Її траєкторія перетинала шлях корабля. Кожний на місці Камова повернув би вбік, але Сергій тільки загальмував корабель настільки, щоб пропустити планету перед носом зорельота. Потрібно мати безпомилковий окомір і великий спокій, щоб відважитися на такий маневр. Адже в нього не було жодної секунди на роздум.
Арсен Георгійович говорив зовні спокійно, але я звернув увагу, що він назвав Камова на ім'я. Це траплялося тільки тоді, коли Пайчадзе був дуже схвильований.
— На якій віддалі від планети ми пролетіли?
— Не більше ніж шістсот метрів.
Тільки тепер я зрозумів, яка велика була небезпека, що її уник наш корабель.
— На такій маленькій відстані планета могла притягнути нас до себе, — сказав я.
— При тій швидкості, яку має корабель, — відповів Пайчадзе, — цей маленький член сонячної системи не міг нічого зробити. Корабель не відхилився від свого шляху ні на один міліметр. Навіть тіло, завбільшки як Місяць, не вплине помітно на зореліт, що летить з швидкістю двадцять вісім кілометрів на секунду. А така крихітка тим більше.