— Залишайтеся! — відповів Бейсон. — Я вийду сам. Я не хочу через ваше боягузтво втрачати всі плоди польоту.
В цю мить, захоплений спортивним азартом, він зовсім забув, що в них дуже мало шансів повернутися на Землю.
— Відчиняйте! — владно крикнув він, побачивши, що Хепгуд вагається.
Клацнули замки. Холодне повітря ввірвалося в камеру, відразу охолодивши їхні розгарячені тіла. Двері відчинилися.
Перше, що побачив Хепгуд, — це знайоме сузір'я Великої Ведмедиці, яке розкинуло свій ківш низько над горизонтом. У розрідженій атмосфері Марса зорі сяяли не по-земному яскраво.
— Виходьте! — сказав Бейсон. — По справедливості, ви маєте право першим ступити на грунт планети.
Зореліт сів на піщану площадку на самісінькому березі невеликого озера. Від дверей до «землі» було понад два метри. Зусиллям волі затамувавши несвідомий страх, Хепгуд стрибнув. Слабке притягання Марса зробило стрибок дуже легким, неначе він стрибнув із стільця. Бейсон передав йому годинник, лампу і апарат і теж стрибнув.
За кілька метрів темніли зарості невідомих рослин. В темряві ночі, освітлені тільки сяйвом зірок, вони здавалися грізно загадковими, сповненими нерозгаданих таємниць.
— Треба відійти од ракети, щоб вона вийшла на знімку, — крикнув Бейсон, і його голос крізь кисневу маску прозвучав в розрідженому повітрі, як жалібний писк. Навкруги панувала нічим не порушувана тиша. Ні найменшого вітру не було у застиглому, холодному повітрі. Яскравим, майже не мигаючим блиском сяяли незліченні зорі, такі ж холодні, як і повітря. Низько над горизонтом голубуватим світлом горіла велика зірка. — Земля! — прошепотів Хепгуд. Вони відійшли кроків на десять од ракети і зупинилися. Хепгуд взяв годинника в руки, а Бейсон, відступивши ще два кроки, високо підняв магнійову лампу, другою рукою відкривши затвор апарата.
Осліплюючий спалах світла на коротку мить осяяв густі зарості, площадку, озеро, нерухому ракету на його березі і постать Хепгуда з годинником на витягнутій руці.
У кисневій масці, що закривала його обличчя, Хепгуд здавався якоюсь фантастичною істотою — мешканцем цієї чужої, невідомої планети…
Таким до кінця свого життя судилося Бейсону запам'ятати його!
Він швидко перевів перемикач на лампі, щоб повторити спалах і тільки встиг підняти її над головою для другого знімка, як почув тонкий шиплячий свист…
Довге темне тіло майнуло на фоні світлішої лінії горизонту зовсім рядом з ним. До вух Бейсона долинув розпачливий крик. Мимовільним рухом він натиснув на кнопку.
Молочнобілий спалах магнію вирвав з темряви картину, від якої липкий піт миттю вкрив усе його тіло.
За два кроки, на тому місці, де тільки що стояв Хепгуд, блищало сріблясте хутро якоїсь довгої, схожої на велетенську товсту змію, тварини.
Заціпенівши від жаху, Бейсон побачив ноги Чарльза, які стирчали з-під туші невідомого звіра, що навалився на нього.
Наступної миті лампа погасла. Настала темрява, яка здавалася ще непрогляднішою після яскравого світла. Вона сповнила серце Бейсона смертельним страхом. Дико і пронизливо крикнувши, він шпурнув лампу і, нічого не усвідомлюючи, кинувся до зорельота. На смерть переляканий, забувши про те, що в його кишені лежить револьвер, він одним стрибком влетів у відчинені двері вихідної камери і захлопнув їх за собою.
Його трусив дрібний гидкий дрож. Спазми нудоти вивертали всі нутрощі. Без сил, без думок він лежав на підлозі камери у цілковитій темряві. Перед очима невідступно стояла картина загибелі супутника. Велетенська волохата змія і нерухомі ноги, що стирчали з-під неї. Нерухомі…
«Отже, він був мертвий», з'явилася перша свідома думка.
Нудота поступово пройшла. Дрож перестав його мучити. Бейсон сів і прислухався. Навкруги тихо. Ні звуку не чути було зовні. Він чув тільки часті удари свого серця, яке ще не заспокоїлося.
«Може, я міг би його врятувати? — майнула боязка думка. — Ні, він був уже мертвий», поспішив він заспокоїти себе.
Він встав і ввімкнув світло. Зовнішні двері були щільно зачинені. Він забув, що сам же захлопнув їх, і здригнувся від несподіванки. Потім зняв із себе кисневу маску, яка була ще на ньому, і пробрався всередину ракети. Його раптом охопила непереборна сонливість. Не розбираючи куди, Бейсон важко опустився на підлогу і миттю заснув.
Він не міг би сказати, скільки годин він спав, але, коли розплющив очі, крізь вузькі вікна проникало денне світло. Він сів і, обхопивши голову руками, задумався. Хепгуд загинув. Він один на Марсі в ракеті, яку він все одно не зможе використати. Попереду неминуча смерть. Ніщо не може його врятувати. Ніщо, крім… Але як можна сподіватися, що радянський зореліт опуститься саме тут? Планета величезна. Камов може посадити свій корабель у будь-якій точці ста п'ятдесяти мільйонів квадратних кілометрів поверхні Марса. Не можна навіть сподіватися… Скільки часу триватиме його агонія. Повітря вистачить на три місяці для нього самого. На три місяці… він згадав, як через це саме повітря вони замишляли вбити один одного. Чи варто зволікати так довго?..