«Якщо не повернеться… Ні, цього не може бути! Повернеться… Мусить повернутися!»
Він зітхнув і повільно пішов до корабля. Ввійшов у вихідну камеру, підняв за собою східці і натиснув на кнопку. Зовнішні двері зачинилися. Через десять секунд автоматично відкрилися внутрішні і, пропустивши Мельникова, знову зачинилися. Він зняв маску і пішов до обсерваторії. Йому здавалося, що корабель порожній. Двох найулюбленіших товаришів не було в ньому. Вони мчали зараз назустріч невідомому, в таємничу далину чужого, незнайомого світу.
Бєлопольський все ще стояв біля вікна.
— Їх ще видно, — сказав він.
Далеко над верхів'ями кущів було видно білосніжний верх всюдихода, який швидко зменшувався. Ось майнув на мить весь його корпус і сховався.
— Тепер ждатимемо, — сказав Бєлопольський. — Завтра наша черга.
«Завтра? Швидше б воно настало те завтра!» подумав Мельников, підходячи до радіостанції корабля.
Слабке потріскування розрядника і червона точка контрольної лампочки заспокійливо показували, що рація всюдихода працює. Перше повідомлення Камов обіцяв передати через півгодини. За цей час всюдихід встигне пройти значну відстань.
Він сів біля апарата. Бєлопольський, безцільно походивши по обсерваторії, сів поруч нього. Обидва почали нетерпляче ждати. Вони могли в будь-яку хвилину самі викликати Камова, але не хотіли порушувати встановлений начальником експедиції порядок радіозв'язку.
Тридцять хвилин, нарешті, минули. У гучномовці почулося різке поклацування. Це Камов ввімкнув мікрофон.
— Говорить Камов, — пролунав знайомий голос. — Як ви мене чуєте?
— Чуємо добре, — відповів Бєлопольський.
— Я вас теж добре чую. Новин поки що немає ніяких. Всюдихід йде по місцевості, яка нічим не відрізняється, від тієї, що навколо зорельота. Бачили кількох «зайців». Одного мало не роздавили. Стрибнув прямо під гусеницю, але Арсен Георгійович зумів обійти його. Їх, мабуть, тут дуже багато, але інших тварин не видно. Ми рухатимемося весь час прямо. Які новини у вас?
— Ніяких немає. Все, як і раніше.
— Спостерігайте навколишню місцевість. Наступна розмова буде рівно через годину. Повторіть!
— Наступна розмова через годину.
— Припиняю зв'язок.
Голос замовк. Клацнув вимкнений мікрофон.
— Ви будете тут, Костянтине Євгенійовичу? — запитав Мельников.
— Так.
— Я піду в лабораторію. Сергій Олександрович просив проявити сьогоднішню плівку. Я скоро повернуся.
— Ідіть.
Бєлопольський уважно подивився на свого молодого товариша
— Ідіть, — повторив він, — і не хвилюйтеся! Вони повернуться вчасно. Немає ніяких підстав для хвилювання. Якщо навіть на Марсі є великі тварини, вони не насміляться напасти на всюдихід.
— Я побоююсь не нападу, — відповів Мельников. — Але уявіть собі такий випадок, що кисневий балон почне протікати і вони залишаться без повітря. Або поламається мотор чи сам всюдихід. Може розірватися гусениця — і вони не зможуть відремонтувати її. Якщо це трапиться на великій відстані від зорельота, вони загинуть.
— Борисе Миколайовичу, — сказав Бєлопольський, — ви вже могли, по-моєму, переконатися, що все на нашому кораблі найвищої якості. Всюдихід не виняток. А щодо кисневого балона, то він не один на всюдиході і не картонний. І протікати він ніяк не може. Згадайте, як Сергій Олександрович під час приймання наказав скинути один такий балон з десятиметрової висоти, і він після цього залишився цілісінький.
— Пам'ятаю, але все-таки…
— Мене б на вашому місці турбувало інше, — говорив далі Бєлопольський. — Є одна теоретична небезпека. Підкреслюю — тільки теоретична. На Марсі бувають піщані бурі. Вони настільки сильні і захоплюють таку величезну площу, що ми спостерігаємо їх із Землі в наші телескопи. На гладенькій і рівній поверхні Марса повинні бути сильні вітри, що виникають від нерівномірного нагрівання повітря в різних частинах планети. Спокій атмосфери, який ми спостерігаємо ці два дні, мене дуже дивує. Вітри піднімають величезні маси піску і несуть його з великою швидкістю. Ось де небезпека. Але, повторюю, це небезпека теоретична. Всюдихід розрахований на такий випадок. Його мотор повинен справитись, а курс можна держати за радіомаяком. Крім того, бурі особливо сильні не тут, а в тих пустелях, які ми бачили. Не забудьте, що ми зараз на дні глибокої западини. Навряд чи всюдихід вийде за її межі. Отже, не турбуйтеся, — наші друзі повернуться цілі і неушкоджені.
Бєлопольський говорив спокійним, рівним голосом. Його доводи були логічні й обгрунтовані, але Мельникова не обманув його вдаваний спокій. Він відзначив про себе надто вже довгу розповідь, таку невластиву для Костянтина Євгенійовича. Взявши апарат, він проліз у люк і попрямував до своєї фотолабораторії.