Бєлопольський провів його співчутливим поглядом. Він добре розумів його стан.
«Ми перебрали з ним всі небезпеки, які нам відомі, — подумав він. — А скільки може бути інших, про які ми й уявлення не маємо!»
Він зітхнув і повернувся до радіостанції. Червона точка, як і раніше, горіла рівним, заспокійливим світлом. Тонкий промінь її безмовно свідчив, що на всюдиході все благополучно. «Ми побоюємося за них; вони, напевно, турбуються за нас. Що ж, так і повинно бути. І так буде всі чотири дні», сказав він сам собі.
Минула година, і між всюдиходом і зорельотом знову відбулася коротка розмова. Нічого нового не було. Всюдихід ішов по такій же місцевості, як і раніше. Все було гаразд.
Для Мельникова і Бєлопольського цей ранок тривав нескінченно довго. Сонце повільно котилося до зеніту. Термометр, що був назовні, показував п'ятнадцять градусів тепла.
— І це на екваторі! — зауважив Мельников.
— Так, холодна планета.
Судячи з висоти сонця, було близько одинадцятої години «за місцевим часом», як висловився Бєлопольський, коли Камов повідомив, що вони проїхали сто кілометрів.
— Мотор працює чудово, — сказав він. — Ми пройдемо ще кілометрів п'ятдесят, а потім повернемо на південь.
Минуло дві години після цієї розмови. Настав час чергового зв'язку, а рація мовчала. Стрілка годинника давно проминула призначену хвилину, індикаторна лампочка, як і раніше, показувала, що радіостанція всюдихода працює; слабке потріскування в гучномовці свідчило, що з рацією зорельота теж все гаразд; але зв'язку не було.
Бєлопольський рішуче ввімкнув мікрофон.
— Чому мовчите? — голосно промовив він. — Відповідайте!.. Відповідайте!..
Він підождав і знову повторив ті самі слова. Мельников, затамувавши подих, напружено прислухався.
— З всюдиходом нічого не трапилося, — сказав Бєлопольський, з усієї сили намагаючись говорити спокійно. — Його станція працює. Може, вони вийшли з нього.
— Обидва?
Це питання змусило Бєлопольського здригнутися. Камов говорив, що ні за яких обставин вони не залишать всюдихід одночасно. Хтось мав залишитися в ньому. Але чому ж вони не відповідають?
— Сергію Олександровичу!.. Арсене Георгійовичу!.. Чому мовчите?.. Відповідайте!.. Відповідайте!..
Відповіді не було.
В обсерваторії настала тяжка мовчанка.
Мельников і Бєлопольський, приховуючи один від одного болісне хвилювання, не зводили очей з червоної точки індикатора.
Обидва боялися, що лампочка раптом погасне. Ледве чутне потріскування здавалося їм дуже гучним, і вони щосекунди сприймали його за очікуване клацання ввімкненого мікрофона.
Та минали хвилини за хвилинами, а рація вперто мовчала…
ПОСТРІЛ
Всюдихід швидко і легко йшов по щільно утрамбованому часом піску.
Широкі гусениці залишали за собою виразний слід. Білий корпус добре відбивав сонячне проміння, і всередині всюдихода було нежарко.
Сидячи у м'яких зручних кріслах, Камов і Пайчадзе ночували себе чудово. Трохи втомлива була одноманітність навколишньої місцевості, але вони не втрачали надії побачити, нарешті, що-небудь цікаве і пильно дивилися навкруги. Іноді доводилося об'їжджати озера, і один раз вони мало не застряли в сипучому піску. Гусениці раптом провалилися, але Пайчадзе з блискавичною швидкістю дав задній хід — і машина щасливо вибралася з несподіваної пастки.
— Справжнє болото, — сказав Камов. — Тільки піщане. Треба буде дослідити це місце.
Від зорельота їх відділяло вже понад сто кілометрів, але ця обставина їх аніскільки не бентежила; і всюдихід з тією ж швидкістю рухався вперед і вперед.
Камов був певний, що потужний мотор, любовно зроблений спеціально для них уральським моторобудівним заводом, не підведе. За дві години роботи він навіть не нагрівся і був такий холодний, як і на початку дороги. Здавалося, що сила, яку він має, жартома несе маленький всюдихід, і гусениці з рівномірним м'яким шелестом безперервною стрічкою без напруження переливалися через ведуче колесо.
— Добре змайстрували, — похвалив Пайчадзе. —
І швидко!
— Недарма ж ми тричі складали його на Землі, — сказав Камов. — Пригадуєте, як бурчав Костянтин Євгенійович, коли я зажадав втретє скласти?
Пайчадзе засміявся.
— А пригадуєте, — сказав він, — як Матвій Іванович лаяв вас, коли зламали гаєчний ключ?