— Чому ми так мало пробудемо тут, Сергію Олександровичу?
— Я вже пояснював вам, чому. Ми повинні зустрітись із Землею у визначеній точці.
— Можна було інакше розрахувати маршрут.
— Ми тільки піонери, — сказав Камов. — Наша справа — скласти загальну картину того, що являють собою Венера і Марс. Докладне ознайомлення з ними…
Він не договорив. Попереду, метрів за п'ятдесят, прямо на дорогу вискочив з кущів величезний звір. Обидва мандрівники встигли помітити сріблясте хутро, що вкривало все тіло тварини, і довгу, схожу на пащу крокодила, морду.
Несподівано побачивши перед собою всюдихід, що швидко наближався, звір на мить притиснувся до землі і раптом гігантським стрибком зник у заростях.
Камов на повному ходу натиснув на гальмо правої гусениці. Круто розвернувшись, всюдихід врізався в кущі і, підминаючи їх під себе, помчав у погоню.
— Надіньте маску! — схвильовано крикнув Камов. — Тримайте апарат напоготові! Треба будь-що сфотографувати його!
Він несподівано і так різко загальмував всюдихід, що Мельников ударився головою об оглядове скло. — Ось він!
За двадцять кроків на березі озера притиснулась до землі тварина, яку вони переслідували. Вода заступила їй дорогу, примусивши зупинитися.
Мельников крутив ручку апарата. Камов швидко надів на нього і на себе кисневі маски.
Декілька секунд звір був нерухомий. Потім величезна паща широко і загрозливо розкрилася, оголивши кілька рядів гострих зубів трикутної форми. Від голови до кінчика волохатого хвоста тварина була завдовжки три— три з половиною метри. Тулуб, не товщий від тіла земного крокодила, спирався на три пари ніг, з яких передні дві пари були короткі, близько розташовані одна біля одної і мали гострі пазури, а задні, в багато разів довші, були зігнуті, як у коника. Мабуть, саме за допомогою їх звір міг робити такі величезні стрибки.
Він дивився на всюдихід круглими зеленуватосірими очима, з вузькими, як у кота, зіницями і несподівано, з силою розпрямивши задні ноги, стрибнув на нього з віддалі дванадцяти метрів. Мельников відкинувся назад під час цього несподіваного нападу.
Камов не розгубився. В самий момент стрибка він ввімкнув швидкість — і всюдихід рвонувся вперед, водночас повертаючи праворуч, щоб не попасти в озеро. Тіло звіра пронеслося над ним і впало на пісок ззаду.
Видно, розлютований невдачею, він блискавично повернувся на місці і стрибнув удруге. Цього разу стрибок досягнув мети. Всюдихід здригнувся від поштовху, Камов вимкнув мотор.
Звір був зверху, і вони чули, як його пазури, а можливо, і зуби, скреготіли об метал. З такими труднощами здобута рослина впала на землю, поламана і зім'ята.
— Приготуватися! — сказав Камов.
Мельников відклав набік кіноапарат і взяв у руки гвинтівку.
Всюдихід повільно пішов уперед. Але звір не стрибав з верху. Можливо, він був переляканий ніколи не пережитим почуттям руху. Хвіст звисав, досягаючи кінцем землі. Скрегіт зубів об метал припинився.
— Треба примусити його сплигнути, — сказав Камов.
Він натиснув на кнопку сигналу.
Ревіння сирени розітнуло німу тишу пустелі. Звір, видно, злякався і спробував зіскочити, але його пазури ковзнули по металу, і він важко впав на спину біля самої гусениці. Якусь мить Мельников бачив зовсім близько від себе світле хутро на череві тварини і її шість лап, які безпорадно ворушилися в повітрі. Звір вигнувся всім тілом, перевернувся і довгими, десятиметровими стрибками кинувся геть.
Камов збільшив швидкість — і всюдихід скоро наздогнав звіра. Ревіння сирени не припинялося, примушуючи марсіанську тварину, яка ніколи не чула такого звуку, мчати вперед не обертаючись, Камов відчинив переднє вікно.
— Стріляйте тільки без промаху, — наказав він. — Намагайтеся попасти в голову.
Мельников уважно стежив за кожним рухом тварини. Поривчасті стрибки звіра не давали можливості прицілитися.
— Так нічого не вийде, — сказав він.
— Коли-небудь він же втомиться, — відповів Камов.
— Невідомо, коли це буде. Ми можемо врізатися в друге болото.
— Гаразд! Спробуємо інший спосіб.
Камов вимкнув сирену. Раптова тиша примусила звіра зупинитися і повернути голову. Всюдихід зупинився за три кроки від нього. Промахнутися було неможливо, і Мельников вистрілив.
— Здається, влучив, — сказав Камов. Обидва пильно стежили за звіром.
— Я цілив йому межи очі, — сказав Мельников. Вони почекали кілька хвилин, потім обережно підійшли, тримаючи зброю напоготові.
Та звір був мертвий: куля попала точно межи очі.