— Кому що! — засміявся Камов. — Боюсь, що при такому «яскравому» освітленні плівка зіпсується.
Буря шаленіла навколо них. Неначе природа Марса лютувала, що не може справитися з маленькою сміливою машиною, яка прибула сюди з далекої Землі і вперто рухається вперед наперекір стихії.
Непроглядна чорна ніч оточувала їх. Дивно було усвідомлювати, що десь за межами бурі сяє сонце, що все це відбувається серед дня. Мельников спробував ввімкнути прожектор, встановлений зверху на всюдиході, але переконавшись, що промінь світла не в силі пробити щільну завісу піску, вимкнув його.
Прилади, що світилися голубуватим світлом на щитку управління, були єдиним місцем, на якому могло відпочити око в цій гнітючій темряві.
— Ви не боїтеся, що пісок наб'ється у підшипники ведучих коліс? — запитав Мельников.
— Ні, — відповів Камов. — Не боюся. За вказівкою Бєлопольського і під його безпосереднім наглядом під час випробування на заводському стенді всюдихід спеціально піддавали тривалій дії сильного струменя найдрібнішого піску. Пильний огляд після цього показав, що жодна піщинка не потрапила у ведучі частини.
Минуло майже півгодини.
Попереду, у чорній темряві, несподівано спалахнула малесенька яскрава точка.
— Прожектор! — вигукнув Камов. — Значить, ми зовсім близько від зорельота.
— Дивно, що прожектор видно в таку бурю.
— Чотириста кіловат. Це ж мало не авіаційний маяк.
Мельников ввімкнув мікрофон.
— Бачу прожектор, — сказав він.
— Чудово! — відповів Бєлопольський. — Ми засвітили його п'ятнадцять хвилин тому. Отже, ви зовсім близько. Добре бачите?
— Абсолютно все.
— Як працює всюдихід?
— Чудово! Сергій Олександрович просить вимкнути радіомаяк.
— Вимикаю!
Машина сповільнила хід. Корабель був десь зовсім близько.
Прожектор горів яскравою зіркою, і в його світлі було невиразно видно піщинки, що кружляли за вікном.
Буря не тільки не стихала, а ставала ще лютішою. Але вони були вже поза небезпекою. Всюдихід підходив до зорельота.
Промінь світла невловимою ниткою зв'язав його з зорельотом, з друзями, які нетерпляче ждали за міцними стінами.
ПАМ'ЯТНИК
Вийти із всюдихода виявилося не так просто. Ураган звалював з ніг, не даючи ступити й кроку. Як тільки всюдихід зупинився, його миттю засипало піском до самих вікон. Зореліт, що був зовсім близько, ледве виднівся. Тільки прожектор своїм яскравим світлом давав змогу трохи орієнтуватися.
Камов під'їхав на машині впритул до корабля, поставивши її під захист його лівого борту. На його прохання,
Бєлопольський трохи висунув крило — І тепер всюдихід був прикритий зверху.
Двері вихідної камери були прямо напроти дверцят машини. Перехід на корабель в цих умовах був уже безпечний, і мандрівники один за одним залишили всюдихід.
Корабель лежав на землі.
Колеса, так само як і крила, прибрали всередину, щоб зменшити площу опору вітрові. Двері були низько над землею, — не довелося навіть скористатися сходами.
Опинившись всередині і знявши маску, Камов одразу ж підійшов до Пайчадзе. За всю подорож він ні разу не говорив про нього, та Мельников догадувався, що лікар весь час думав про свого пацієнта. Поранений почував себе добре. Змінивши перев'язку, Камов примусив Пайчадзе поміряти температуру і тільки тоді заспокоївся.
— Здається, все закінчиться благополучно, — сказав він. — Післязавтра на час старту ви вже будете здорові.
— З таким пораненням, — відповів астроном, — на війні я не покинув би бою.
— Це інша річ, — сказав Камов. — Війна з природою повинна відбуватися без жертв.
Буря тривала ще півтори години і вщухла так само несподівано, як почалася. Піщана стіна промчала мимо зорельота і швидко зникла за горизонтом. Кілька хвилин ще дув вітер, але скоро і він перестав. Місцевість навколо корабля набула такого ж вигляду, як і вранці.
— Дивно! — сказав Бєлопольський. — Коли б ми проспали цю бурю, то нізащо не повірили б, що вона взагалі була.
Справді, навкруги не видно було навіть найменших слідів урагану. Шар піску, що вкривав грунт, здавався непорушним. Густі зарості рослин стояли, як і раніше, і навіть біля їхнього коріння не було піщаних наносів. Тільки біля правого борта зорельота височів величезний горб, що закрив усі вікна з цього боку.
— Піднімайте корабель! — сказав Камов.
Мельников натиснув кнопку на пульті. Почав працювати мотор, і колеса вийшли із своїх гнізд. Зореліт повільно піднявся. Пісок, навіяний на борт, розсипався, і вікна стали вільними.