Ця сама причина викликає красиву ілюзію, якою ми можемо милуватися крізь вікно. В момент повороту створюється враження, що весь світ зрушується з місця і повільно обертається навколо корабля. Видовище невимовне!
Як я згадував, відсутність ваги стала такою звичною, що ми її просто не помічаємо. Але я добре пам'ятаю, скільки розмов викликала ця особливість зорельота, яку Камов змушений був залишити в інтересах астрономічних спостережень. Створення штучної ваги шляхом швидкого обертання утруднювало б роботу з телескопом; і урядова комісія кінець кінцем погодилася, що цією зручністю треба пожертвувати, тим більше, що найвидатніші лікарі Радянського Союзу рішуче висловлювалися за цілковиту нешкідливість для людини тривалого невагомого стану. З цих самих міркувань Камов відмовився від регулювання температури всередині корабля зміною корпусу за допомогою зсувної лускоподібної оболонки — способу, запропонованого ще К. Е. Ціолковським. Повороти зорельота навколо поздовжньої осі давали можливість легко спрямувати телескоп в будь-який бік.
Слід згадати про одну важливу деталь. Круглі двері завжди зачинені герметично. Переходячи з одного приміщення в інше, ми повинні зачиняти за собою всі двері, що робиться простим натисканням кнопки.
Річ у тому, що міжпланетний простір не порожній. В ньому рухаються незліченні частки матерії розміром від порошинки і до величезних мас. Зустріч корабля з такими мандрівними тілами, на думку Камова, майже неможлива, але все ж таки не виключена. Якщо один з таких каменів або навіть малюсінький шматочок налетить на корабель, то при величезній швидкості обох тіл це викличе більш-менш сильний вибух. В борту корабля утвориться пробоїна, а оскільки зовні повітря нема, то в цю пробоїну з силою рине повітря, яке є всередині корабля. За кілька секунд весь екіпаж зорельота загине. Та оскільки корабель розділено на герметично зачинені відсіки, то такий випадок стає малоймовірним.
Якщо борт буде пробитий в ту мить, коли в каюті хто-небудь перебуватиме, і вибух не буде надто сильний, то можна врятуватися, приклавши до пробоїни пластир. Такі пластири розкладено скрізь. Вони різних розмірів і мусять щільно закрити отвір, бо повітря всередині корабля тисне на всі предмети з такою ж силою, як і на Землі, тобто з силою одного кілограма на кожний квадратний сантиметр, а зовні, повторюю, тиснення немає. Але при цьому, звичайно, треба діяти з блискавичною швидкістю.
Зараз в каюту «входив» Пайчадзе. Щоб відчинити дверці шафи, він став так, що повис над моєю головою під прямим кутом.
Я знав, що як він, так і предмети в шафі не можуть упасти на мене, але сила «земних» звичок заставила зробити рух вбік. Зошит одразу ж відлетів у протилежний.
Арсен Георгійович помітив це і розсміявся. Він витяг із шафи якийсь прилад і, спритно повернувшись у повітрі, опинився в такому ж положенні, як і я. Водночас він встиг спіймати мій зошит.
— Можна прочитати? — спитав він.
Я хитнув головою. Він уважно читав останні сторінки.
— Фізичні явища на кораблі, — сказав він, повертаючи мені зошит, — описані добре, але чому ви нічого не написали про старт польоту?
— Обов'язково напишу.
— Треба дотримуватися хронологічної послідовності.
— Цей щоденник, — відповів я, — тільки сирий матеріал. Я пишу його як прийдеться.
— Ніколи не треба робити «як прийдеться», — він поклав руку на моє плече, і від цього я одразу ж опустився вниз. — Не ображайтеся!
— Що ви, Арсене Георгійовичу! Звичайно, не ображаюсь.
Він пішов, зачинивши за собою двері, а я знову «сів» до стола і уважно прочитав усе написане.
Звичайно, Пайчадзе мав рацію. Мої записи сумбурні. Треба писати послідовно…
В ніч перед стартом я, всупереч своїм сподіванням, спав добре. Рівно о сьомій годині за мною заїхав Пайчадзе. Взявши з собою невеличкий чемодан, який супроводжував мене у всіх моїх поїздках, я сів у машину з почуттям, схожим на полегшення.
Закінчилося чекання… Дороги назад немає!
Арсен Георгійович був мовчазний. Я розумів його стан і не турбував розмовою. В Москві Пайчадзе залишав дружину і шестирічну дочку. Він дуже любив їх, і розлука була для нього важкою. Він тільки що попрощався з ними, бо проводжаючих не допускали на місце старту. Машина проминула стадіон «Динамо» і помчала по Ленінградському шосе. Наш космічний корабель має вирушити в дорогу з берега Клязьми. Звідти ж Камов починав і обидва перші польоти.
Була дев'ята година ранку, коли ми прибули на місце.
Ракетодром, обгороджений високим парканом, являв собою величезне поле діаметром п'ятнадцять кілометрів. Вхід за цю огорожу був суворо заборонений будь-кому. В центрі поля був наш. корабель, готовий до польоту. Він висів за тридцять метрів од землі, підтримуваний ажурним переплетенням стартової площадки.