Прорізала в гарбузі очі, ніс, рот зубатий до вух. Зверху до хвостика мотузок прив'язала. І мотузок за трубу попід стелею закинула. Якщо мотузок потягти, усміхнений гарбуз угору виповзав.
До гарбуза Маша прив'язала старий мішок, як сукню, і хокейну ключку.
Вийшла смерть з косою. Така овочева смерть із спортивним ухилом.
Оту смерть Маша до пори до часу в кутку тримала у бойовій готовності.
Як за мотузок смикнеш, цей усміхнений виріб негайно під стелею піднімався, мов сонечко.
Ще один мотузок Маша до ручки дверей складу прив'язала. Двері рипіли жахливо, немовби асфальтовий каток по склу буксував. Таким чином Маша звуковий супровід наготувала.
А щоб довершити спектакль, наша учениця навчилась ляду погреба ногою штовхати. Погріб своєю лядою незгірше гармати гуркотів.
І стала Маша чекати, коли їй самостійну роботу довірять.
Якось продавщицям Зої і Клаві треба було на овочеву базу їхати товар відбирати. Бо туди ріпу завезли з Туреччини. Зоя каже Клаві:
— Давай ми магазин зачинимо. «Облік» вивісимо чи «Пішла на базу».
К лава відповідає Зої:
— У нас і так щодня «Облік» або «Пішла на базу». Треба щось інше придумати.
— Чого тут придумувати, — каже Зоя. — У нас практикантка є. Нехай попрацює. Чого вона без діла ізюм гризе.
Маша теж каже:
— Дайте мені самостійну роботу. Я у вас вже три дні сиджу, все умію.
Старша Клава глянула на неї і погодилась:
— Гаразд. Продаватимеш той товар, що не більше двадцяти копійок за кілограм. Дорожче щоб нічого не продавала. А то ти нам наторгуєш!
Продавщиці-сестри поїхали. Маша лишилась за головну. Тут покупець прийшов. Це був великий начальник з одного міністерства.
Маша цього не знала. Вона приготувалась покупця на місце ставити.
Він каже:
— Дайте мені двісті грамів ізюму.
Вона у відповідь:
— Ще чого! Буду я заради двохсот грамів морочитись. Люди мішками беруть.
Покупець із міністерства навіть підскочив од здивування:
— Мішками?!
— Авжеж! — бадьоро відповіла Маша. — Бач, а ще капелюха надів!
Покупець каже:
— Я капелюха не надів. Я, навпаки, зняв капелюха. Бо мені жарко стало.
А Маша далі кричить:
— Ви б у нас тут попрацювали! Я двадцять років за прилавком стою, а такого не бачила!
Покупець тихенько так запитує:
— Якого такого?
Маша не знала, що сказати, тому закричала вже басом:
— Такого, такого! Ти ба, чого хочуть! Це ізюм, а не залізнокапустяні вироби!
Вона так розходилась, що у неї із рота піна пішла. Покупець став її заспокоювати:
— Ви не хвилюйтесь. Може, справді, всі мішками беруть. В такому разі я також мішком візьму. Тільки боюся, у мене грошей не вистачить. Скільки коштує ваш ізюм?
— Дорожче двадцяти копійок я не продам, — каже Маша. — І не просіть. А то я тут наторгую.
Покупець украй здивувався:
— Поки я у своєму міністерстві сидів сільсько-господарником, тут великі зміни стались. Ціни майже дарові стали. А мені дружина нічого не повідомляла. Зарплату, як завжди, вимагала.
Він на вітрину уважно подивився:
— А кедрові горіхи у вас почому?
— По двадцять копійок.
— А грецькі?
— Дорожче двадцяти не продаєм.
Покупець заспокоївся і каже:
— Дайте мені півмішка того й півмішка сього.
Маша бачить, він знову спокійним став, неосмикнутим. Вона вирішила свій головний дисциплінуючий пристрій застосувати. За мотузок смикнула. Тут овочева смерть зі своєю посмішечкою нагору полізла.
Ключкою розмахує. Покупець очі вирячив, пошепки питає:
— Це-е що-о?
— Ах, це? — недбало каже Маша. — То смерть продуктова. Щодня якраз в обід приходить. Зараз кричати почне.
Сама за мотузок од дверей складу смикнула. Двері страшенно зарипіли і заскрипіли на своїх петлях. Маша ногою ляду підняла — і грюк!!!
Ніби гармата з-під землі бабахнула.
Покупець зарепетував:
— Караул! Рятуйте! — і ходу.
Тільки-но він за рогом зник, Зоя з Клавою повернулись. Клава запитує:
— Як торгується?
— Нормально, — відповідає Маша. — Один покупець уже втік.
— Чому втік? — запитали сестри Абрикосова.
— Я його на місце поставила. Провчила трішки.
— А що, він платити не хотів?
— Чому не хотів? Хотів. Він хотів ізюму цілий мішок купити.
— Може, він якесь невдоволення висловлював? Книгу скарг вимагав?
— Нічого він не висловлював, — заспокоїла їх Маша. — Він взагалі гарна людина, з міністерства.
— То навіщо ж його на місце ставити?