І загукала в глибину цеху:
— Товариші з метрополітену, проходьте до яблук. Товариші з медичного інституту — до помідорів. А товаришів з телебачення у нас очевидний надлишок. Ми їх перекинемо у сусідній цех на картоплю.
Тут у неї задзвонив телефон. Вона закричала в трубку:
— Начальник цеху по яблуках і помідорах біля апарата. Я слухаю. Що? Сто чоловік пропало з шарикопідшипника? Ні, до мене вони не приблуджувались. Якщо прийдуть, я їх відправлю в дирекцію.
Потім вона звернулась до метрополітенівців:
— До роботи, товариші! Врятуймо помідори!
Знову задзвонив телефон. Наталя Павлівна закричала:
— Начальник помідорного цеху слухає… Так, зрозуміла. — Вона звернулась до людей, що працювали в цеху: — Товариші, серед вас немає заступника міністра по Маркаронії? Його терміново розшукують. Несподівано прибула делегація маркаронських фахівців.
Працюючі відповіли, що нема.
— Ні. У нас нема такого товариша. Якщо знайдеться, ми вас повідомимо.
Люди з різних організацій почали дуже весело працювати. Всі вони були вдягнуті абияк. Було незрозуміло, хто журналіст, хто шарикопідшипниківець, а хто просто так собі, фізик-теоретик, кандидат наук. Усі вони вельми поважали яблука і помідори й вельми акуратно їх перебирали. А всі працівники бази були в синіх новісіньких тілогрійках. І вельми статечно всюди походжали.
Дядько Паша Лексєєв повів Машу до себе в кімнату без вікон, частував її чаєм і про свою роботу розповідав:
— Головне у нашій справі — лектрична вата, — говорив він. — Чим більше лектричної вати ми заощадимо, тим більше нам, зберігачам, платють.
Маша слухала затамувавши подих.
— Ось наприклад. Заощадив я один кілограм вати, мені чотири копійки премія.
— До чого тут вата? — запитала Маша. — Вату можна в аптеці заощаджувати.
— В аптеці одна вата. У лектричестві інша. Лектричеську витрату енергії в кілах міряють.
Мій сусіда Пахомич учора сім кіл вати заощадив. Так йому надбавка вийде двадцять вісім копійок.
— Яким чином він заощадив? — запитала Маша.
— Він лектричеський підйомним вимкнув.
— І як же піднімали все без підйомника?
— Просто піднімали. Студентами в кошиках. Учора субота була. Багато студентів було. Вони й піднімали. Намотуєш?
— Намотую, — сказала Маша.
— Відсіля у тебе завдання буде — всюду світло вимикати. Лектричну вату заощаджувати. В країні цієї вати не вистачає.
— Але овочів також не вистачає! — сказала Маша.
— Овочів оно навалом! — заперечив дядько Паша. — Потім, за овочі я не відповідаю. За овочі у Наталі Павлівни голова болить. Їй за них відповідати.
Тоді Маша з ходу ділову пропозицію внесла:
— Може, нам зовсім головний рубильник вимкнути. Вся вата у нас лишиться.
— Ця думка слушна, — статечно мовив дядько Паша. — Але неправильна. Якщо мій головний рубильник вимкнемо, всі лампочки: погаснуть. І людям не видно буде, де який овоч: попсувався і який перебирать потрібно.
— А якщо їм ліхтарі видати?
— Коли у тебе в одній руці ліхітар, багато не наперебираєш. І потім… якщо ми головний рубильник вимкнемо, ввесь холод із бази вийде. Яблука ще витримають, а фрукти вт&е ні. Ми головний рубильник тільки на ніч вимикаємо.
Маша все збагнула і пішла до начальника цеху.
— Наталю Павлівно, скажіть, що важливіше — електрична вата чи овочі?
— А чому, дівчинко, ти про це питаєш?
— Тому що те і друге зберегти не можна. Треба або вату рятувати, або помідори з яблуками.
— Не знаю, до чого тут електрична вата. Мені особисто овочі дорожчі. Я за них відповідаю.
У неї задзвонив телефон.
— Я вас слухаю. Ні, не присилайте до нас маркаронську делегацію. Ми вашого супроводжуючого не бачили. І ансамбль Великого театру нам не потрібен. Нам спортсмени потрібні, силовики. У нас жодний електричний підйомник не працює.
Вона на Машу поглянула?
— Ти, дівчинко, чого стоїш? Іди на ворота. Будеш їх за командою відчиняти. Електричний двигун на воротах зіпсувався.
Стала Маша на воротах кататись туди-сюди. Разом із сторожем. Він на одній половинці воріт катався. Вона на другій. Як тільки сторож махне — відчиняй! — вона в один бік їде, він у другий. Тільки-но сторож махне — зачиняй! — вони назустріч одне одному їдуть. Спочатку вони незграбно діяли, мало маркаронську делегацію не причавили, що відшукалась і виходила. Потім вони вивчились так вправно кататись — ліпше за будь-якого двигуна електричного. Не менше півкіла вати заощадили.