— Як нема? Як нема? — захвилювався Шакір. — Зараз зробимо!
Він пішов до електрокабінету, приніс пластмасову ручку від вольтметра і прилаштував її.
В цей час бабуся Надійки Абдурахманової прийшла, бабуся Роза.
— Це що таке? Чому дитини досі вдома немає?
— Бабусю, я зараз. Лише дірку Аксьонову залатаю на шкарпетці.
— Хіба так треба голку тримати? — каже бабуся Роза. — Хіба такими нитками латають?
І заходилась показувати, як правильно працювати треба. Тут з'явився дідусь Валери Готовкіна, в усій своїй генеральській пишноті.
— Що тут мій онук робить? Я з відрядження на літаку прилетів, а його вдома нема. Може, накоїв щось?
— Нічого я не накоїв! — кричить Валера з кутка. — Я тут у шахи граю з Дімою Аксьоновим.
Балерин дідусь підійшов, став спостерігати. В цей час прийшов тато Діми Аксьонова. Він у магазині працював, продавцем у м'ясному відділі.
Після роботи він ішов додому повз школу, дивиться: у Діминому класі світиться. От і вирішив з Катериною Ричардівною побалакати, довідатись, як тут його Діма вчиться. Як учителя слухається і шанує. Чи треба йому Діму вдома лупцювати, чи хай так ходить, нелупцьований. Загалом, педагогічні питання його непокоїли.
Дивиться він: Діма в шахи грає.
— Ти що, Діма, програєш?
— Програю, тату.
— Звісна річ, — каже Дімин тато, — якщо комусь генерали допомагають.
— Він мені не допомагає! — заперечує Валера Готовкін. — Він просто так стоїть.
— Я теж просто так постою, — каже тато Діми Аксьонова. — Ну ж, бо, посунься, синку!
Тоді й генерал каже:
— І ти, внучку, посунься. Давно я не брав у руки шахи!
Надвечір інші батьки теж почали надходити. Прийшов тато Оленки Циганової, прийшла бабуся Діми Олейникова з великою сумкою. Вона зразу почала командувати:
— Уже майже дев'ять годин, а дитина не вечеряла.
Вона дістала повну сумку пиріжків. Діма як зарепетує:
— Відійди зі своїми пиріжками! Ти мене весь час переслідуєш!
Та іншим дітям пиріжки відразу сподобались. Вони натякають:
— Дімо, ти не проганяй бабусю. Ти спершу пиріжки покуштуй.
Діма своє кричить:
— От ви й куштуйте. Я навіть уві сні від оцих пиріжків утікаю!
Тато Оленки Циганової був невеличкого зросту, але досить вагомий. Він порадив:
— Ви й справді почастуйте інших дітей. Коли вони почнуть їсти, то й у вашого апетит з'явиться.
Бабуся вирішила спробувати:
— А що? Їжте, їжте, будь ласка. Пригощайтесь!
Діти так і закружляли навколо сумки, як оси навколо гнізда.
Генерал Готовкін каже:
— Усім можна брати участь? Я літав на Далекий Схід. Не те що пообідати, поснідати не встиг.
Йому також дали пиріжків. Тоді тато Діми Аксьонова почав:
— У мене з собою теж гра є, називається «Веселі сосиски». А по-іншому — «Юний кухар-електрик». — І він витяг великий пакет сосисок із-за пазухи.
Всі зацікавились:
— Чому це кухар-електрик?
— Газових плиток у школі нема, печей також не буває. А всілякі електронагрівачі у фізичному кабінеті є.
— Це точно! — мовив дядько Шакір.
Він пішов до фізичного кабінету і приніс електронагрівальний прилад — чайник. У тому чайнику зварили «Веселі сосиски». Діма Олейников уже не репетував, що чіпляються. Він сосиски їв. Його бабуся тоді сказала:
— Я збагнула, чим тепер Діму годувати. Я такий чайник придбаю. В ньому електричні сосиски варитиму. Діма тоді вмить ваги набере, погладшає. Гарно вчитиметься.
Дедалі більше батьків надходило. Катерина Ричардівна сказала:
— Коли так багато батьків завітало, можна батьківські збори провести. Тому що звичайно батьків до школи нічим не заманиш.
Вона повела тат і мам у сусідній клас і сказала:
— Дорогі і шановні батьки! Чи знаєте ви, що найшкідливіше для наших дітей?
— Цигарки! — сказав. генерал Готовкін.
— Ні.
— Відсутність вітамінів! — сказала бабуся Діми Олейникова.
— Негативний вплив вулиці! — вирішив тато Аксьонова.
— Незадовільні житлові умови! — сказав Циганов.
— Ні. Ні. І ні! — твердо відповіла Катерина Ричардівна. — На думку сучасних психологів, найбільшої шкоди завдає батьківська опіка. Вона головний дитячий ворог двадцятого віку. Так вважає академік Столбун. Ви читали його працю «Батьки і діти»? Тата й мами пестять дітей, тицяють їм вітаміни, вдягають у найкраще вбрання. Позбавляють всілякої самостійності. І це занапащає дітей.
Батьки, не погоджуючись, загомоніли. Маленькі парти під ними рипіли і хитались.