— Доведеться, — сказала мама. — Либонь, без ваших поліпшувачів у нас кепсько буде. Давай свій щоденник.
Не минуло й двох днів, як Машу викликав професор Баринов. Цього разу він сидів за столом, нічого не клеїв і був дуже поважний.
— Слухай, Машо, як у тебе в школі з оцінками?
— З математики добре! Просто дуже добре! — відповіла Маша. — Жодної двійки!
— Аз інших предметів?
— Із інших предметів добре. Особливо з математики.
— Гаразд, — сказав професор Баринов. — Зараз ти візьмеш ручку і напишеш заяву. Ця заява буде і диктантом водночас. Ти його віднесеш до начальника відділу диктантів. Щоб він візу поставив. Якщо він дозволить, випустимо тебе на лінію. У тролейбусний парк потрібно поліпшувача направити.
Маша взяла ручку і почала писати. А професор Баринов диктував. Потім те, що вийшло Маша понесла до начальника відділу диктантів.
— Добрий день, Анатолію Юрійовичу. Це вам звеліли передати для візи.
Начальник відділу взяв заяву і почав читати:
— «ГолАвному вченАму прАХфесору БаринА-ву. Заява. ПрАшу направити мИня поліпшувач кою в трАлебусний парк, де прОцює мАя мама». Про коми й мріяти годі, — мовив він і зняв телефонну трубку. — «Алло. Покличте до телефону прахфесора Баринова. Це сам прахфесор? Дуже добре. Послухай, кого ти до мене присилаєш? Це якесь диво неграмотності. У її заяві, можливо, два слова написано без помилок.
Очевидно, професор мовив щось позитивне про Машу. Бо начальник відділу диктантів заспокоївся.
— Гаразд. Зараховуй и в парк. Приставимо до неї кращу співробітницю — дружину товариша Жбанова.
Ця звістка подивувала «прахфесора». Тому що Анатолій Юрійович підтвердив: «Так. Так. Коли такий випадок, кидаємо кращі сили. Гадаю, твою поліпшувачку я доведу до ладу. Як там з тролейбусами — не знаю. Але писати, грамотно вона навчиться».
І почалось у Маші нове життя.
Вранці дзвонив будильник, і вона поспішала в школу до дітей. Снідала похапцем пиріжками.
В школі вона намагалась тішити Катерину Ричардівну — сиділа якомога тихіше. Не висувалась.
Діма Олейников їй шепотів через парту:
— Двоє п'яниць стоять і сперечаються. Один каже: «То — місяць». Другий каже: «То — молодик». Іде третій дядько. Вони у нього питають: «То місяць чи молодик?» Він відповідає: «Не знаю, хлопці, я не тутешній».
Катерина Ричардівна поцікавилась:
— Дімо Олейников, про що це ти з Філіпенко бесідуєш?
— Про чудеса, Катерино Ричардівно.
— На уроці російської мови? Прошу в такому разі вийти до дошки і написати таке чудесне речення: «Ішов кіт через сто воріт, до кінця дійшов, котеня найшов. Няв!»
Діма без особливої радості підійшов до дошки і почав шкрябати як курка лапою: «Ішов кит через сто воріт, до останніх підошов, китеня на-шов. Няв!»
— Дуже цікаво, — сказала Катерина Ричардівна. — Отже, кити вже почали у нас ходити. Та ще — до останніх підошов! Той кит своє китеня найшов. А воно, виявляється, нявкає! Чудеса, та й годі!
Олейников почервонів, як помідор.
— Ні, — продовжувала Катерина Ричардівна, — не туди Олейников веде Філіпенко, не туди. Не в ті далі. Філіпенко має сісти і міцно замислитись.
Маша міцно замислилась. Та все не про те. А про свій тролейбусний парк. Тільки-но лунав останній дзвоник, вона за будь-якої погоди, чи сніг ішов, чи дощ, поспішала на зупинку тролейбуса «Школа». І чекала там під навісом хвилин двадцять. Поки під'їжджав тролейбус № 66–99 другого маршруту.
То був Машин тролейбус. На якому вона працювала.
За кермом сидів водій Семенов Олександр Іванович. Маша сідала на місце учня. І вони їхали.
Хоча Маша їхала на місці учня, водити тролейбус їй не давали. Зате їй давали в руки мікрофон і дозволяли оголошувати зупинки й робити всілякі квиткокупівельні зауваження.
— Шановні громадяни! — говорила Маша суворим голосом. — Наш тролейбус номер два їде по другому маршруту. Хто не придбав квитки, придбайте. Хто їде не в той бік, виходьте. Зупинка «Бородінська панорама». Наступна зупинка «Поклонна гора».
Люди думали: «Яка гарна дівчинка. Татові допомагає».
А другі казали:
— При чому тут допомагає? Нема з ким лишити дитину, от і взяли на роботу.
А треті заперечували:
— Та зовсім не те. Ця дівчинка з гуртка «Умілі екскурсоводи». Вона в тролейбусі практику проходить.
Маші подобалось, що вона — умілий екскурсовод. Що вона практику проходить. І вона старалась:
— Зупинка «Поклонна гора». Заснована в тисяча вісімсот дванадцятому році Наполеоном. На честь Бородінської битви. Тут Наполеон сидів і чекав, що йому принесуть ключі від Москви і кланятимуться. Наступна зупинка «Кутузовська ".