На наступній зупинці Маша продовжувала бесіду-лекцію з історичним ухилом:
— Але великий російський полководець Кутузов ключі не приніс. І не вклонився. Саме на честь цієї події побудована станція метро «Кутузовська», котра — зараз.
А в проміжках Маша пошепки запитувала у водія Семенова:
— Чому водії залишають роботу? Може, у вас клубу на роботі немає?
— Клубу у нас немає. Тільки не тому.
— Може, їдальня погано працює?
— Їдальня погано працює. Та не через неї. Маша брала ці відомості до відома і продовжувала:
— Шановні громадяни! У нас самообслуговування. Якщо ви забули придбати квиток, не переживайте. Оштрафуйте самі себе і їдьте далі. Наступна зупинка «Панорама Бородінської битви». У цій панорамі загинув відомий російський полководець Багратіон. На честь якого названо-станцію метро «Багратіонівська»… Товаришу з сіткою! Товаришу з сіткою! — гукала Маша у мікрофон. — Вам треба виходити, а ви зачепились за ґудзик громадянки в окулярах, їй виходити не треба. Тому скоріше відчіплюйтесь… Громадянине з килимом! Громадянине з килимом! Ви зовсім придушили бабусю з праскою біля виходу… А тепер громадянку з бідоном біля вікна… А тепер ще краще — військового біля каси! Та не крутіться ви, будьте ласкаві, на всі боки! Ні, ви крутитесь, тільки без килима! Так я і знала! Тепер своїм килимом дядечка у капелюсі штовхнули. Підніміть, будьте ласкаві, капелюха. А тепер підніміть, будьте ласкаві, дядечка.
Та Маша не забувала і про головне. І весь час запитувала про плинність:
— А може, вам квартири не виділяють?
— Це точно — не виділяють. Та не через них.
Тут сталось от що. Маша побачила, що до тролейбуса біжить Діма Олейников. Він підбіг до задніх дверей. Маша натисла кнопочку, і задні двері зачинились. Але відчинились передні. Діма подався туди. Маша знову натисла кнопочку.
І передні двері зачинились, а задні відчинились знову.
Діма був із тих хлопчиків, які вміють бігати, але не вміють думати. Він знову подався назад. А Маша мовила по радіо:
— Шановні пасажири! Коло тролейбуса бігає хлопчик Діма Олейников. Він вчиться на трійки. Чіпляється до дівчаток. Сьогодні з'їв велике яблуко і ні з ким не поділився. Ще він хотів ударити пеналом ученицю Машу Філіпенко. І погляньте, який він невмитий і розхристаний.
Всі пасажири з прикрістю подивились на Діму. А він усе бігав од передніх дверей до задніх. Од задніх до передніх. Він розумів, що тут щось не так, але все одно не міг вимкнутись. Тільки-но він здогадувався, що бігти марно, відчинялись наступні двері, і ноги несли його до них.
Діма вже парував. І тут Маша сказала:
— Ні, такого хлопчика тролейбус не повезе!
Вона зачинила обоє дверей. І пасажири почули:
— Наступна зупинка «Меблевий». Названа так на честь меблевого магазину. У продаж надійшли імпортні табуретки.
Пропрацювавши в тролейбусі два маршрути підряд, Маша помчала додому. Там на неї чекала сувора, чорна, як грак, громадянка — дружина товариша Жбанова — фахівець з російської мови.
— Десять хвилин на обід, — говорила вона Ма-ші, — і візьмемось за мову. До речі, як правильно — обіД чи обіТ?
— Обід, — відповіла Маша. — Тому що обідати.
— А як правильно говорити: хліб і суп?
— ХліБ і суП, — говорила Маша. — Тому що обід з хліБом і суПом.
— Одержуйте, — давала їй хліб і суп дружина товариша Жбанова. Вона була вельми сувора. Маша дивилась на неї як загіпнотизована. Російська мова так і всотувалась у Машу. А помилки кудись із неї вистрибували.
Навчання йшло далі повним ходом.
— Як правильно писати: картопляне пюре з котлетою?
Маша розуміла; якщо вона скаже з помилками, не одержить ані того ані іншого. Вона казала:
— А можна, я їстиму сосиски з макаронами? Вони від сніданку лишились.
Далі вони вивчали правила на перевірочні слова. Дружина товариша Жбанова промовляла:
— Лікар. Маша перевіряла:
— Лікаром.
— Борщ!
— Борщом!
— Товариш!
— Товаришем! — вигукувала Маша.
— Дуже добре. Дуже мило. Нічого сказати! — дивувалась дружина товариша Жбанова. — Повний казанок з борщом… З'їли ми з товаришем… На радість оточуючим… На цьому обід закінчується. На третє замість компоту прочитай правило написання суфіксів після шиплячих.
Якщо дзвонив телефон, дружина товариша Жбанова брала трубку і суворим голосом повідомляла:
— Вас слухають. Нетерплячий Олейников кричав: