Нарешті настав час іти.
Черговий провів їх до тролейбуса. А потім закричав:
— Стійте! Стійте!
Він повернувся до павільйону і через півхвилини вибіг.
— От, — сказав він. — Виточив.
— Хто виточив? Що виточив? — допитувались діти.
— Верстат-автомат програмний виточив… Те, що йому у віконце показали.
— Цікаво, що? Цікаво, що? — запитували школярі. Всі цікавились. Лише Діма Олейников не цікавився. То він зопалу у віконце фігу показав.
Наступного дня, коли Маша прийшла на зупинку, Олександр Іванович сказав їй:
— Я тепер усе знаю про плинність… Чому водії звільняються.
— Чому? — спитала Маша.
— Тому що у нас товаришів нема. Ми всі поодинці. Я тільки-но вчора твій клас побачив, усе вмить збагнув. І вдома я один. І в кабіні я один. І навіть коли мені путівку дають, я також один в усьому чудовому санаторії. А я до людей хочу, до друзів.
… Цього дня до наукового керівника Інституту Поліпшення Виробництва надійшли дві доповідні записки. Перша від поліпшувачки Маші Філіпенко.
«Шановний прафффесор Баринов!
Водії звільняються з роботи, таму що вони не мають друзів. Їм необхідно створити колектив.
Поліпшувачка Філіпенко М».
Друга — від дружини товариша Жбанова.
«Вельмишановний тов. Баринов!
Поліпшувачка Марія Олександрівна Філіпенко цілком пристойно знає російську мову. Вона знає і пам'ятає всі правила і винятки.
Я не жартую.
Якщо ви хочете в цьому переконатись, влаштуйте будь-який диктант. Але слід робити це в особливо затемненій кімнаті. З надійною звукоізоляцією. Аби не розпорошувалась увага учениці і не було відволікань на всі боки з будь-якого приводу.
І ще. Слід видавати співробітникам, які працюють з М. О. Філіпенко, чавунне ядро для прив'язування до ноги учениці. Щоб бодай трохи звузити радіус її скакання і стрибання під час занять.
Ядра слід часто міняти. Тому що через особливу рухливість цієї дитини вони швидко зношуватимуться.
Ваша товариш Жбанова».
РОЗДІЛ 7
ВІРНІШЕ… ЯК БИ ЦЕ…
Діти, коли я розпочинав сьомий розділ, я гадав, що він буде невеликим. Таким, як і всі інші. Але він розмахався. Вийшов великий — як окрема повість.
Отож я вирішив: зробити окрему невеличку повість всередині книжки. Щоб була намальована обкладинка, було написано, хто автор, яке видавництво, була своя назва.
І вийшла «Повість про те, як дівчинка Маша працювала геологом у науковій експедиції».
Коли я так вирішив, мені вдалося ліквідувати ще одну плутанину. Ось яку: досі у мене все йшло по порядку: перший розділ — перша професія, другий розділ — друга професія. Потім розділів стало більше, ніж професій. А після появи на світ повісті все стане на свої місця.
Кількість професій дожене кількість розділів. І все буде чудово!
Повість про те,
як дівчинка Маша
працювала геологом
у науковій експедиції
В одній родині у тата і мами жила-була дівчинка Маша. Третьокласниця. Вдень вона ходила до школи, а вечорами і у вихідні працювала поліпшувачкою.
У Москві є такий Інститут Поліпшення Виробництва. Він бере тямущих дітей і посилає їх працювати на місце дорослих. І діти знаходять різні засоби, як поліпшити роботу в магазині, ательє, на підйомному крані.
За свою роботу Маша гроші одержувала. Невеликі — як студентська стипендія. Але в сім'ї вони були неочікувані, і від них була велика користь. Отож невдовзі кольоровий телевізор купили.
Якось науковий керівник професор Баринов викликав Машу до себе і каже:
— Скоро весняні канікули. Як ти гадаєш, мама відпустить тебе у геологічну експедицію під Вишній Волочок?
— Куди, куди? — запитала Маша.
— Під Вишній Волочок.
— Звісно, відпустить, — сказала Маша. — Вона сама мені щодня каже: «Чого це ти все вдома сидиш? Пішла б куди-небудь у наукову експедицію під Вишній Волочок».
— Коли так, — сказав Баринов, — то гаразд.
Він розповів Маші суть справи. Два роки тому у Вишньому Волочку в підвалі аптеки № 1 знайшли ящик з мінеральною водою. Робітник, що виявив ящик, одразу випив дві пляшки. І з ним сталися чудеса.
Він випрямився, хоча до того був підвищеної скрюченості. Кинув пити, а перед цим крав дефіцитні ліки, що були на спирту. Знову почав читати газети і книжки.