Інші співробітники аптеки, котрим дісталась решта пляшок, також переконались у неймовірній цілющості тієї води. У них в родинах нормалізувалися взаємини. Вони перестали сваритись і лаятись через дрібниці. Хоча кожному членові родини дісталось не більше, ніж по ковтку.
Цим випадком зацікавились вчені. Вони встановили, що у Вишньоволоцькому повіті, десь на околиці, було цілюще джерело, старанно приховуване місцевими жителями. Його воду добували ченці і продавали як ліки. Вода називалась «Монастирська мінеральна». Головна її цінність була в тому, що вона заспокоювала нервових людей. Вгамовувала головний біль, проганяла страхи, упокорювала навішених.
Джерело й так приховували як святе. А після революції і громадянської війни його сліди остаточно загубились.
І от у наші дні, коли є особлива потреба у заспокійливій воді, вже три експедиції були в тих краях, але джерело відшукати не змогли. Тепер готується четверта.
— Ти, Машо, поговори з мамою. Якщо вона тебе відпустить, приходь, я тебе познайомлю з геологами і з матеріалами. З дописами із старих газет, із записами розповідей очевидців.
Маша попрямувала в тролейбусний парк до мами… Радитись.
Коли вона підійшла до будинку паркоуправління, вона дуже зраділа. На будинку була афіша:
УВАГА!
Організовується Великий Театр Водіїв Тролейбусів! ВТВТ!
Запрошуємо усіх водіїв і членів їхніх родин взяти участь
у створенні першого спектаклю.
Він називатиметься ОПІВНІЧНИЙ ТРОЛЕЙБУС».
Головні ролі доручатимуться тільки водіям!
Репетиції проводитимуться у нічний час.
УСІ У ВТВТ!!!»
«Молодці тролейбусники! — подумала Маша. — Уже об'єднують водіїв у колектив».
У маминому відділі було п'ять столів і п'ять співробітників. І всі співробітники хутко сховали під столи чашки й електричний чайник. Тому що готувати чай на роботі й вмикати електрочайники забороняється. А вони подумали, що то не Маша прийшла, а старший тролейбусний пожежник.
У мами був найбільший стіл. Вона була найголовнішою у відділі. Довкола на стінах висіли кольорові фотографії тролейбусів, стояли шафи з теками і всілякими квитанціями.
Співробітники почали розпитувати:
— Ой, це ваша дочка? Дуже схожа на вас. У неї така ж самісінька шапочка.
— То вона мою надягла! — сказала мама.
— А куди вона у вас відпрошується?
— В експедицію під Вишній Волочок на канікули.
— А що ця експедиція робить? Нафту шукає? Фольклор збирає?
— Вона цілюще джерело розшукує. Там вода раніше дуже лікарською була.
Заступник мами по господарсько-економічних питаннях — по проводах, квитках, шинах, тролейбусних касах — Олександр Фірсович Бельгійський сказав:
— Коли б мене запросили в експедицію під Вишній Волочок, то я б і не думав, я бігом би побіг.
Тоді мама промовила суворим голосом:
— Дуже погано, що ви у нас іноді навіть не думаєте і куди завгодно ладні бігом бігти. Зате наше виробництво, щодо технічного забезпечення, на місці стоїть. У нас на лінії всі проводи другого сорту, латунні, марки ПЛ-6, а в інших парках мідні проводи ПМ-8. І зупинки на нашому маршруті найдовші. Чому? Бо ви зупиночній фабриці замовили мало зупинок засклених переносних тролейбусних. А про вугільні башмаки вам будь-який перехожий скаже, що вони у нас пониженої зносостійкості.
У Олександра Фірсовича голова так і похилилась. Очевидно, мама давно шукала привід йому вичитати. Він стриманий був і тихий, не висовувався. А зараз висунувся і їй підвернувся.
Маша пошепки запитала в однієї молодої співробітниці:
— А що, мідні проводи кращі, ніж латунні?
— Авжеж, — відповіла вона. — їм і зносу немає, і струм вони краще проводять.
— Мамо, мамо, — сказала Маша. — Що мені професору Баринову відповісти про експедицію?
— А те! — відповіла мама. — У ті сніги я тебе одну нізащо не пущу. Коли ще бодай одна дитина поїде — будь ласка!
Маша зразу попростувала на ясні очі професора:
— Дементію Дементійовичу! Мама каже, коли ще бодай одна дитина поїде в ті сніги — будь ласка.
— Сніг скоро зійде, — відповів професор Баринов. — А стосовно дитини… Я пам'ятаю, у вас там в класі був один хлопчик з практичним ухилом. Він у творі написав, що на вулицях потрібно саджати не дерева, а яблуні. А старі будинки не руйнувати, а переносити на дахи нових будинків. Цей хлопчик підійде.
— То Валера Готовкін. Він дуже господарський хлопчик, але дуже розпещений. У нього дідусь генерал. Він за кожним Валериним кроком стежить. Він його не відпустить.