— Ага, молодь завітала! — сказав лейтенант Соколов. — Негайно дайте їм каші й хліба з маслом, півхлібини на брата.
Дітям дали пшоняної каші чомусь у чашках і м'якого сірого хліба. Дуже смачного. Валера Готовкін запитав:
— А де тут можна зуби почистити і прийняти душ перед сніданком?
Геологи перезирнулись. І той, у якого була найбільша борода, його звали Юра Лоза, повів Вал еру надвір. Він показав йому на довколишній мокрий ліс і сказав:
— Руки вимити і зуби почистити тут можна під кожним кущем. Або он у тому дощаному туалеті, на якому літера Ч дерев'яна прибита. А душ можна прийняти у цій бочці для дощової води. Нині з дахів така вода стікає м'яка, що й мила не потрібно.
Валера добіг до літери Ч. Він уперше бачив такий туалет — з дірками на підлозі. Адже провалитись можна запросто. Недаремно кажуть, що небезпечне життя у геологів.
Наприкінці сніданку всі пили чай із тих самих чашок. Потім Юра Лоза сказав:
— Зараз до нас приїдуть представники з Вишнього Волочка. Буде нарада. Прошу всіх прибрати пристойного вигляду. І завітати до клубу. Після наради — одразу по машинах і по об'єктах. Необхідні речі беріть з собою.
Якраз прогудів гудок. То прибула машина з міста з представниками. Юра Лоза і геологічний співробітник Стороженко провели їх до пінг-понгової і також пригостили чаєм з хлібом і маслом.
Далі всі рушили до клубу. У клубі Юра Лоза сказав:
— Шановні співробітники і представники міста! Вже четвертий рік поспіль ми приїжджаємо сюди для пошуку джерела. Витрачаємо державні гроші, користуємось транспортом, відволікаємо від роботи багатьох людей. І все безрезультатно. Але джерело потрібне країні. Збереглось кілька пляшок води з дореволюційного часу. І з'ясувалось, що вода з аптеки номер один — найцілющіша вода з усіх відомих науці. Вона заживляє рани і садна. Заспокоює істериків. Стримує нервових від лайок. Надає міці старим. А це надзвичайно важливо, тому що в країні різко збільшилась кількість пенсіонерів. І країна все одно знайде цю воду. Якщо ми не впораємось, вийде кілька робочих партій. Вони буритимуть свердловини, досліджуватимуть підземні води. Вони складуть карту підземних вод і вийдуть на потрібну точку. Тільки все те коштуватиме великих грошей. Коли ж ми самі відшукаємо джерело, заощаджені гроші можна буде використати на будівництво шкіл, дитячих садків, санаторіїв. Тому всю увагу і всі сили на пошуки цілющої води. Хто хоче висловитись?
Підвівся літній представник міської громадськості:
— Моє прізвище Коромислов. Я працюю спецкором у «Вишньоволоцькій газеті». Я пройшов увесь район від кордону до кордону і ні про що подібне не чув. Нічого у вас не вийде.
— Вийде! — сказав Юра Лоза.
— Тоді шукайте у районі Бологово-Ликошино. Я там рідко бував. Там свій кореспондент є, Куженкін. Може, у його володіннях щось і є.
— Гаразд, — сказав Юра Лоза. — На цей район звернемо особливу увагу. Хто ще хоче взяти слово?
Слова попросив дещо літній, але ще молодий чоловік в неновій льотній формі. То був представник цивільної авіації. Він сказав:
— Товариш спеціальний кореспондент абсолютно неправий. Ми обслуговуємо літаками пожежну охорону і лісництва. Так у нашому краї тих джерел сила-силенна. Є не лише занедбані джерела, а й цілі покинуті села. Дайте мені карту, я вам по пам'яті цих джерел штук десять намалюю.
Юра Лоза дістав карту і звернувся до геологічного співробітника:
— Володю Стороженко, нанеси джерела на карту. Тільки будь уважним. Для них з літака все на сантиметри вимірюється, а нам кілометри йти.
Далі Юра Лоза пройшовся по сцені й запитав:
— Я знаю, що серед вас лікарі є. Хай вони скажуть: в якому краї вашого краю найдужчі люди мешкають?
Головний лікар району товариш Радкін Віктор Олександрович сказав:
— Тут ми вам нічим допомогти не можемо. В усіх краях нашого краю живуть найдужчі люди. Особливо скаржаться сільські лікарі. Один казав мені: «Мої трактористи дужчі за своїх тракторів стали. Я вже забув, як градусник виглядає».
— Дуже сумний факт! — сказав Юра Лоза. Хоча нічого сумного в цьому факті не було.
Між тим, і сам Юра Лоза був, либонь, дужчий не лише за трактора, а й танка. Він тужно усім подякував і закрив нараду. І геологи почали розходитись по машинах і конях.
Валера Готовкін з лейтенантом Соколовим і Михайлом Гагаріним попрямували до «газика» вантажитись на кілька днів. Вони в бік Бологово-Ликошино їхали.