Маша з геологічним співробітником Володею Стороженком мали на автобусі доїхати до села Леонтьєво і вивчити там два джерела, на які льотчик вказав. І ще сільський магазин. Щоб купити там продуктів. Тому що вони були черговими по табору призначені. До десяти вечора їм належало приготувати вечерю на сорок осіб.
— Чому на сорок осіб? — запитала Маша у Юри Лози. — Адже геологів усього десять.
— А кожен їстиме за чотирьох, — заспокоїв її Юра.
І всім, хто від'їжджав, Юра давав перлинні таблетки-кульки.
— Ці кульки у цілющій воді розчиняються. Коли кулька розчинилась, знайшли!
І скоро завмер піонерський табір.
Маша і геологічний співробітник ішли весняною дорогою. Тут, за містом, співробітник був зовсім інший. Він і не думав спати. Очі у нього сяяли. Він до всього мав діло. І загалом, був як новенький.
Маша у нього запитувала:
— А чому ви експедицію навесні організували? Адже влітку легше.
— Влітку стільки трави і кущів, що нічого не видно. Взимку, поки сніг, кожне джерело видно. От і мерзнемо.
— А як ви гадаєте, ми знайдемо джерело?
— Звичайно, знайдемо. Я знайду.
— Ні, я! — скромно мовила Маша.
Вони підійшли до села. Біля входу стояли два стовпчики з написом: «Ракитне».. Літера И твердою рукою була виправлена на Е. Виходило — «Ракетне».
— Поряд, напевно, військова частина, — пояснив Стороженко. — Ось і виправили.
— Що таке ракети, я знаю, — сказала Маша. — А що таке ракити?
— То дерева такі, — відповів геологічний Стороженко. — Пам'ятаєш пісню:
Далі він ще сказав:
— У нас полюбляють усе перейменовувати.,1 села, і вулиці. Якось ми село шукали — «Чорний бик». Ми довідались з літопису, що там руда була. Шукаємо, шукаємо… Нема такого села! Всю область обнишпорили. Виявилось, воно вже років тридцять має іншу назву — «Червоний побут». Інше село колись називалось «Парасьонково». Тепер його на жодній карті немає. Бо воно вже не «Парасьонково», а «Прогрес Синьково».
Маша з цікавістю усе слухала. І намотувала, намотувала…
Село Ракетне було дуже веселе. Усе-всеньке пофарбоване. Один будинок увесь яскраво-зелений, навіть ядучо-яскраво-зелений, од голови до ніг. Дах яскраво-зелений, огорожа яскраво-зелена, навіть кожний кілочок для теляти яскраво-зелений. Навіть яблуні побілені яскраво-зеленою фарбою. Другий будинок був несподівано ввесь фіалковий од першої до останньої дощечки. Навіть поштова скринька, що висіла на дереві, до речі, на рокиті, була фіалкова. Третій будинок був червоний, як пожежна машина. А останній будинок був увесь яскраво-жовтий, ніби в ньому мешкав начальник ДАІ.
— Чому таке село? — запитала Маша. — Наче діти розфарбували.
Володя Стороженко на це відповів:
— Я люблю вишньоволоцькі села за те, що вони усі несподівані. Одне на друге не схоже. Все у них різне: від кількості будинків до кількості поверхів. Пам'ятаю, в одному селі всі огорожі були як із зошита в косу лінійку. Із довгих металевих рейок. Їх, мабуть, перепилювати не вміли, от і ставили скісно. В другому селі всі дахи сяяли, як космічні. Вони були якоюсь особливою плівкою вкриті. На колодязі дашок є, то перед ним зачісуватись можна. Сидить ворона і сама себе клює. У третьому селі всі будинки були триповерхові. Такі собі хмарочоси рублені.
— А чому тут усе фарбують? — домагалась свого Маша.
— Напевно, тут волога місцевість і дерево без фарби псується. А може, у них фарби хоч залийся. До магазину нічого більше не завозять.
Посеред села була розвилка. Стояв дороговказ. І таємниця суцільної пофарбованості відразу розкрилась. Тому що на дороговказі було написано:
«Ракитний лакофарбовий комбінат — 10 км.»
— Зрозуміло? — запитав Стороженко.
— Зрозуміло, — відповіла Філіпенко. — Своїм робітникам фарби продають.
Тут якраз до дерев'яної непробивно синьої зупинки під'їхав вицвілий автобус. Вони сіли і поїхали в село Леонтьєво.
Автобус одразу захитало по всіх ямищах і вибоїнах. Угору і вниз! Просто душу витрушувало! А колгоспники раділи:
— Як гарно у нас дорогу полагодили!
Вони всі були гарні люди, з великими мішками й сумками, всі між собою знайомі по всій довгій дорозі. Вони вельми радісно одне з одним вітались і все-все знали.
— Гляньте, он Марія Кочемасова з чемоданом пішла. Мабуть, посуд здавати. Значить, її син Славко з флоту повернувся.