— А оно головині діти на собаці їздять. Значить, телевізійний майстер із міста сьогодні не приїжджав і всі ми без кіна будемо.
Геологічний Володя Стороженко не витримав і втрутився:
— Дивовижні висновки ви, мамашо, робите. Якщо ваша шановна Марія Кочемасова з чемоданом іде, то це ще не означає, що її син Славко з флоту повернувся. Може, Марія Кочемасова з отим чемоданом іде в «Ремонт галантереї». А може, вона з чемоданом до бібліотеки попрямувала — книжки взяти почитати.
— Та у нас «Ремонту галантереї» зроду-віку не було! — відказували говіркі колгоспниці. — А бібліотеку у нас до Леонтьєво перевели. З чемоданом вона йде посуд здавати, тому що сором'язлива. Не хоче, щоб бачили, що Славко її гуляє. А він, дурень, як приїде, увесь час святкує. І дружків своїх кличе. А прийти з флоту йому вже давно було пора. Він уже два роки як відслужив.
— Допустимо, тітонько, що Славко ваш Кочемасов уже відслужив. А звідки ви про телевізійного майстра знаєте? І про те, що кіна не буде? Мало чого головині діти на собаці їздять!
— А головиних дітей од телевізора не відірвеш. Особливо коли він гарно показує. Адже зараз під час канікул ціла серія іде про іноземного англійського хлопчика Олівера Твіста. Коли діти у дворі на собаці їздять, виходить, телевізор не працює. Отже, він нічого не показує. А не працює він тому, що у нас антена впала колективна, її блискавкою скинуло. Отож, майстер ще не приїхавши.
— Так, — мовив Володя Стороженко, — іноземний англійський сищик Шерлок Холмс — просто велика дитина у порівнянні з мешканцями Вишньоволоцької сільської місцевості.
Коли приїхали у село Леонтьєво, Маша як ступила на дорогу, так за дерево й ухопилась. Захитало її. Вона Володі сказала:
— Зараз ми хутко два джерела обслідуємо, а потім до магазину підемо?
— Ні, — відповідає Володя. — Спершу маємо магазин обслідувати, бо його можуть зачинити. А потім уже до джерел підемо.
Вони зайшли у скляний магазин і заходились його досліджувати. Головним чином Володя Стороженко у своїх дослідженнях на консерви натискав:
— То що у вас, бички в томаті? Дайте нам трохи, банок сорок. Щоб вони у вас тут не залежувались. А це що? Ніби «Сніданок туриста»? Банок двадцять нам для першого разу буде досить. Потішимо своїх хлоп'ят. А то що? Шпроти?.. Дайте, будь ласка, двадцять дві баночки. Найкращі!
— Вам які? — запитала продавщиця. — Латиські чи іспанські?
— А нам все одно! — відповів Володя. — Ми розмовляти з ними не маємо наміру!
— Ви б узяли для ваших хлоп'ят цукерок, — порадила продавщиця. — Побалувати їх.
— Ми боїмося їх зіпсувати, — відповів Володя. — Вони у нас діти без претензій, небалувані.
— То й цукерки такі ж! — сказала продавщиця. — По двадцять копійок за кілограм. Списані.
— Отакої! — подивувався Володя. — Я багато чого в житті бачив, але таких чудових цукерок не стрічав. Вони ж дешевші за картоплю. Дайте мені негайно на цілий карбованець. Тільки загорніть у що-небудь. А то для цього дефіциту у нас місця в рюкзаках не лишилось.
— Я вам ящик дам, — сказала продавщиця. І дістала з-під прилавка якийсь дивовижний ящик. Зроблений із газет. Він увесь виблискував, як полив'яний.
— Та у вас не магазин, — здивувався Володя, — а просто будинок сюрпризів. Звідки у вас такі ящики — з Італії, з Іспанії?
— З нашого лакофарбового комбінату. Це у нас роблять. Беруть газети, ними форму обклеюють і лаком обливають.
— Дайте нам якнайскоріше пару таких ящиків. Ми й речі повкладаємо, і почитаємо заразом. Де тут передовиця — на дні чи в кутку?
Продавщиця насипала їм два ящики цукерок, і, навантажені, вони вийшли на вулицю.
— То що, ми так і підемо навантажені джерела перевіряти? — спитала Маша.
— Ні в якому разі. Ми зараз речі на зберігання здамо.
— У камеру зберігання?
— Звісно, у камеру зберігання.
Володя завернув у найближчу хвіртку і погукав:
— Хазяйко! Хазяйко!
— Чого вам?
— Шановна хазяйко! Можна, ми ці рюкзаки у вас до вечора полежати лишимо?
— Нехай лежать хоч до весни. Що їм станеться! — сердитим голосом мовила хазяйка.
— Спасибі велике. А ще скажіть нам, шановна, де тут у вас джерела цілющі в колгоспі є?
— Які такі джерела?
— З цілющою водою.
— Зроду-віку не було. Ич, що вигадають!
— А просто джерела у вас є? Звичайні джерела?
— Звичайні є. Коло ставка за корівником. І біля колишнього панського будинку на горі. Тільки літошнього року спечно було, може, вони й пересохли.
Геологічний Володя подякував господині, і вони з Машею пішли далі без речей. Спочатку до колишнього панського будинку. Потім до корівника за ставом. І там дійсно з-під землі били досить сильні струмені води. Але кульки, які дав Юра Лоза, у воді не розчинились. Володя на всяк випадок набрав трохи води у скляні пляшечки і сунув їх у кишеню. А Маша ще промочила ноги.