І раптом!.. «Олімпіада в Єдрово!» з підзаголовком «Чемпіони від'їжджають до Ковровино».
Ті чемпіони найбільше зацікавили Машу. Вона читала:
«Завершилась ще одна сільська олімпіада в райцентрі Єдрово. На неї з'їхались сільські спортсмени з чотирьох районних центрів: Єдрово, Бологово, Березайки, Виползово.
Змагання проводились з багатьох видів спорту. Із стрибків у довжину і висоту, з бігу на довгі та короткі дистанції. З підняття ваги і з плавання.
В усіх видах спорту встановлені рекорди. Багато з них перевищують рекорди СРСР.
Наприклад, спортсмен із села Ковровино Анатолій Туманов підняв штангу вагою двісті кілограмів. Це на шістдесят кілограмів більше рекорду країни. Мало того, що він підняв її, він прямо з помосту відніс її і повантажив на машину. Отож точну вагу штанги встановити не вдалось. Ми вже мовчимо про те, що вік у Туманова далеко не спортивний для штангіста. Йому сорок п'ять років.
Його односелець Іван Волков перший подолав дистанцію сорок кілометрів. Судді не очікували, що він так швидко перетне фінішну стрічку, і не встигли заміряти його результат.
Усі види спорту, де вимагались сила і витривалість, виграли ковровинці. Лише у забігах на короткі дистанції 100, 200 і 400 метрів перемогли спортсмени з інших сіл. Вони кажуть: «З цими ковровинцями краще не стрічатись. І в боротьбі, і в боксі, і в перетягуванні каната вони завжди перші. У цьому є якась загадка. Або вони запрошують сторонніх спортсменів, або у них є якийсь надзвичайно видатний тренер, котрий виховав не одне покоління переможців». Кореспондент Куженкін».
Маша ввесь ящик вивчила: чи нема ще чогось про село Ковровино. Та більше нічого не було. Вона другий ящик прочитала з усіх боків. Вимила увесь посуд і стала чекати Володю Стороженка.
Вона ходила з кутка в куток, мов вовк у зоопарку. Зрештою не витримала і, незважаючи на температуру і хворе горло, побігла назустріч по дорозі. Побігла з ящиком.
Сидить вона на зупинці на ящику, жде Володю. Сільські люди повз неї ідуть і гомонять між собою:
— Он міська дівчинка на ящику на зупинці сидить. І когось очікує марно.
Маша каже:
— Те, що я на ящику сиджу, — це видно. Що я на когось чекаю — це також можна збагнути, бо я на зупинці сиджу. А от як ви здогадались, що я міська?
— Тому що сільські дівчатка давно знають, що двогодинний автобус уже був о третій годині, а шестигодинний раніше сьомої не прийде. І марно не сидітимуть.
Маша запитала:
— А що робитимуть сільські дівчатка?
— Вони підуть на околицю села, бо знатимуть, що їхній очікуванець на попутній машині приїде.
Маша так і зробила. Пішла на околицю села. І якраз попутний трактор приїхав, а на ньому Володя Стороженко з продуктами. Маша загукала:
— Володю, Володю! Прочитай, що на цьому ящику написано!
Володя відклав продукти і сказав:
— Давай сюди твій поштовий ящик.
Він швидко знайшов спортивну замітку і зразу збагнув, у чому справа. Він сказав:
— Ходімо хутчіш до табору. У Бологово дзвонити.
— Кому?
— Власкору Куженкіну, котрий тим краєм завідує. Пам'ятаєш, кореспондент з міста про нього говорив. І про весь той край. І ще наш Юра Лоза сказав, що туди необхідно особливу увагу звернути.
— Пам'ятаю.
— Хай він там розшукає лейтенанта Соколова і Михайла Гагаріна з «газиком».
— І Валеру Готовкіна, — додала Маша.
— І Валеру Готовкіна… І все їм розповість.
Вони хутко добігли до табору і попрямували в кабінет директора дзвонити.
Їх швидко з'єднали з Бологово. З квартирою кореспондента Куженкіна. Володя Стороженко про все цьому Куженкіну розповів. І Куженкін усе збагнув. Він тільки вчора повернувся в Виползово. Там він зустрічався з лейтенантом Соколовим і Михайлом Гагаріним. Він на власні очі бачив Валеру Готовкіна і мав з ним бесіду. Він навіть брав у них інтерв'ю.
Володя Стороженко кричав:
— Ви обов'язково зв'яжіться з ними, поки вони нікуди не рушили. І скажіть, аби вони негайно їхали в село Ковровино і обслідували там джерела. Скажіть, що цілюща вода там. Там, і тільки там!
— Там! Там! — погодився Куженкін на другому кінці дроту та області. — Я давно підозрював, що це село якесь ненормальне. Там навіть діти мов свинцеві, їх од землі не відірвеш. Чути?
— Чути! Чути!
— Та тільки це село від нас забрали. Їх давно вже у Валдайський район перевели.
— Скажіть їм, нехай негайно їдуть. І нехай звідти нам дзвонять будь-якої ночі. Або хай телеграми шлють. Чути?
— Чути, — відповів Куженкін. — Зрозуміло! Буде зроблено!