— Thank you. Where does your mather work? What is her profesiуn?
(Де працює ваша мама? Яка в неї професія?)
Маша знову відповідала:
— Брати і сестри я є нема. Моя мама є працівник тролейбусного лісу. Відділу діставати одержувати.
Тато спочатку також брав участь у цих тортурах. Він бігав із словником і кричав:
— Який такий тролейбусний ліс? Треба казати тролейбусний парк. Тобто депо.
Потім тато втік. І бідолашна Маша сама лишилась відповідати на безкінечні питання товариша Жбанової. Потім вона писала диктант. І лише надвечір напівмертва Маша сіла трохи спочити за математику.
А у Машиного заступника, котрий виробився з її легкої руки, у Валери Готовкіна, день видався напрочуд вдалий.
Його запросили до Інституту Поліпшення Виробництва. Подзвонили по телефону і сказали, щоб він приїжджав. Удома якраз був дідусь-генерал. Він приїхав обідати. Вони обидва у машину сіли і поїхали до інституту завдання одержувати. Але дідуся цього разу не пропустили. Вахтер трапився бюрократичний, який ніколи в армії не служив. Або, навпаки, який служив, але невдало. Він сказав:
— Товаришу генерал, на вас перепустки нема. Вам доведеться годинки дві біля входу почекати.
Дідусь навіть образився. Він хотів Валеру не пустити, але Валера шасть повз вахтера і вгору!
Він зауважив, що на підлозі та на стінах були маленькі стрілочки намальовані. Як у грі «козаки-розбійники». Стрілочки були різнокольорові, з написами і вказували у різні сторони.
«Як здорово придумали!» — подумав Валера. Він вибрав собі зелененьку стрілочку з написом «Професор Баринов» і побіг по ній і по інших таких самих.
Зелені стрілочки провели його по різних коридорах до дверей, на яких була намальована зелена мішень і стрілочка у неї встромилась. На дверях було написано:
Кабінет професора Баринова.
Валера до професора зайшов, а дідусь сердитий у машину сів і поїхав у Генеральний штаб. Ух, там усім перепало!
Професор Баринов сказав Валері:
— У нашому місті є пожежна команда. Життя у неї завжди було тяжке й небезпечне. А протягом останніх років воно ще більше ускладнилось.
— Чому? — запитав Валера.
— Пожежі стали швидшими, ніж раніше.
У будинках довкола пластмаса і синтетика. Вони палають з більшою швидкістю і з величезним виділенням тепла. В середньому сьогоднішня квартира згорає вдвічі швидше, ніж учорашня. А техніка для гасіння — розсувні драбини, брандспойти, пожежні машини — лишились ті самі. Поки все приведеться у бойову готовність, поки пожежники дістануться до місця пожежі… А рух на вулицях став інтенсивнішим, усе вщерть забите… Спробуй щось вдіяти. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — сказав Валера.
— Так от, старі методи боротьби з вогнем не годяться. А нових ніхто не придумав. Існує спеціальний Інститут Пожежної Безпеки. Йому дали урядове завдання. Та поки він завершить розробки, два роки мине. Тому необхідно придумати щось вельми термінове. Ясно?
— Вельми ясно, — серйозно сказав Валера.
— Ми тебе зараховуємо до пожежної дружини Філі-Мазиловського району. У них новий будинок, нова техніка і чудові люди. Попрацюєш з ними, потім висловиш свої рекомендації.
— І мені каску дадуть? — запитав Валера.
— І каску, і комбінезон. І навіть особистий вогнегасник.
— А що мені бабусі сказати? Якщо бабуся і дідусь довідаються, що я в пожежники пішов, вони мене нікуди не пустять.
— Не знаю, — відповів професор Баринов. — Ти з Машею Філіпенко порадься. Вона краще знає твоїх бабусю і дідусю.
І професор побажав Вал ері гарних протипожежних успіхів.
Валера як пішов од нього, так одразу ж Маші подзвонив:
— Машо, що мені робити? Як мені з дідусем і бабусею впоратись? Вони мене у пожежники нізащо не пустять.
— Відпустять.
— Нізащо. Вони досі від мене сірники у дідусевий сейф ховають.
— А ти не кажи, що в дорослі пожежники пішов. Скажи, що ти — юний пожежник, такий собі пожежний суворовець. Що то гра така. Що пожежу не справжню гаситимете, а із червоних стрічок.
Валера так бабусі усе й розповів. І дідусю. Дідусь пожежним суворовцям зрадів. Хоч не військові, та майже військові. А бабуся насторожилась. Просила її на перше навчання взяти. Ганчірочки гасити. Валера ледве-ледве відбився.
— Ти що, бабусю? Ми з вогнегасниками бігатимемо. На дахи лазити будемо, ти за нами не вженешся.
І от вперше пішов Валера Готовкін на чергування у пожежну бригаду. Сів у метро, заплатив п'ятак і приїхав на станцію «Філі». Із метро вийшов, дивиться: стоїть неподалік двоповерхова будівля із зеленими воротами.