Валера здивувався, що пожежної вишки поряд не було. Він вважав, що поряд з пожежною командою завжди є каланча.
Біля воріт була кнопка дзвоника. Під нею висів список.
НАЧАЛЬНИК ПОСТА І ДЗВІНОК.
ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ПОСТА 2 ДЗВІНКИ.
СТАРШИЙ БОЄЦЬ ЛОПУХІН… 3 ДЗВІНКИ.
БОЄЦЬ ЛАНДИШЕНКО 4 ДЗВІНКИ.
БОЄЦЬ ВАСИЛЬКОВ 5 ДЗВІНКІВ.
РЕШТА БІЙЦІВ 10 ДЗВІНКІВ.
НА ВИПАДОК ПОЖЕЖІ ДЗВОНИТИ ПО ТЕЛЕФОНУ 01.
Валера натиснув на кнопку дзвоника один раз. Вийшов суворий сивий чоловік у військово-пожежній формі.
— Я вас слухаю.
Валера простягнув йому направлення:
«Поліпшувач Валерій Володимирович Готовкін направляється у пожежну команду Філі-Мазиловського району для вишукування можливостей по поліпшенню роботи. Прохання до керівників виявляти сприяння поліпшувачеві і йти назустріч в усіх побажаннях.
Про всі конфлікти дзвонити по телефону 17–74–04, науковому керівникові професору Баринову».
Суворий чоловік віддав Валері честь і запросив його до приміщення. Він сказав:
— Я капітан пожежної служби Мінаєв Вадим Олександрович. Тут у частині щойно завершено ремонт. Проведено цілковите переобладнання. Команда ще не прибула. Дозвольте ознайомити вас із службою.
Він розмовляв з Валерою так, ніби це був не Валера, а Балерин дідусь. Насамперед він повів Валеру показати гараж. Там стояли дві величезні червоні машини. Показав службове приміщення над машинами. Там у вільний час перебувала команда.
— Навіщо ці стовпи? — запитав Валера.
— Коли буває тривога, — відповів капітан, — по них бійці з'їжджають униз. І сідають по машинах.
— А де вони тепер? — запитав Валера.
— Команду ще не набрано. Після ремонту бійців ще не присилали. Я тут один. Навіть телефоністок немає.
«Нічого собі! — подумав Валера. — Як же я поліпшуватиму роботу, якщо працювати нікому?» Капітан Мінаєв сказав:
— Ви не турбуйтесь, що команди нема. Я все сам умію. І машину водити, і пожежі гасити. Навіть по телефону виклики приймати. Перш ніж начальником стати, я і бійцем був, і водієм, і механіком по брандспойтах.
Валеру це заспокоїло. І вони стали до роботи.
Вони почали відпрацьовувати і вивчати всі дії пожежної дружини на випадок пожежі.
Валера подавав сигнал тривоги, він гудів пожежною сиреною і засікав час. Вадим Олександрович кидався до стовпа і з'їжджав униз на перший поверх. Там він біг до кабіни і заводив двигун. А Валера мчав до воріт, щоб відчинити їх. Машина виїжджала і зупинялась. Це було першого дня.
На другий день почали відпрацьовувати подальші дії.
Валера кидався на сидіння бійця, і машина вилітала. Вони мчали мов очманілі по найголовніших вулицях. Сирена вила. Перехожі та легкові машини розлітались в усі боки.
Валера вивчав роботу пожежників од посадки до прибуття на місце вогню. Вадим Олександрович в усьому йому допомагав.
Валера дарма час не гаяв. Користуючись пожежною машиною, він зробив візити усім своїм друзям. Він говорив їм:
— Подзвоніть мені по телефону нуль один, додатковий Філі-Мазилово. Скажіть, що у вас учбова пожежа, і засікайте час.
Телефон дзвонив:
— Алло, у нас учбова пожежа! — І машина вилітала.
Через деякий час драбина доставляла Валеру Готовкіна прямо у вікно того, хто його замовляв. І Валера запитував через кватирку четвертого поверху:
— Це у вас учбова пожежа? Скільки часу ми до вас їхали?
А йому відповідали через кватирку:
— Все уже згоріло.
— По-справжньому згоріло чи по-учбовому? — По-учбовому, звісна річ.
Усі його друзі — і Діма Аксьонов, і Діма Олейников — усі йому заздрили. І всі дуже просились у команду. А Валера відповідав:
— Я про вас подумаю. Коли у мене буде нагода, я переговорю з професором Бариновим. Може, він дозволить. Він у нас головний.
Діти дивувались — що то за професор такий по пожежах?
А якось Балерин дідусь подзвонив і сказав:
— Валеро, я дзвоню до бабусі й ніяк не можу дозвонитись, у неї весь час зайнято. Передай їй, що я сьогодні прийду пізно.
— А що? Чому? — запитав Валера.
— Командуючий прибув. Іноземні військові приїхали. Загалом, у нас пожежа.
Як тільки він промовив «пожежа», у Валери щось спрацювало. І він загукав:
— Дідусю, дідусю, засікай час! Зараз будемо! Який у тебе поверх?
— До чого тут поверх? — відповів дідусь. — Четвертий.
Він повісив трубку і почав у військовому штабі бесідувати з командуючим та іноземцями. Командуючий говорив: