— Ось іноземний маршал містер Раунд і з ним військовий аташе містер Граунд. А то їхні ад'ютанти і лейтенанти. Містер Раунд має намір зробити нам одну військову заяву.
Командуючий промовляв чистою англійською мовою, а генерал Готовкін перекладав на російську. Щоб розуміли наші військові ад'ютанти, лейтенанти і кореспонденти.
І іноземний містер Раунд зробив заяву:
— Вчені нашої країни, борючись за мир у всьому світі, придумали нову зброю. Це маленькі самонавідні ракети. З однієї вантажновійськової машини чи з одного літака їх можна випустити п'ятсот штук. Вони злітають угору і з висоти самі наводяться на танки, літаки та гармати, що стоять внизу. Вибух — і, як мовиться у вашій російській казці, лише пір'я летить по закапелочках. Розміри пір'їн не більше пачки сигарет. Від закапелочків теж нічого не лишається.
— Так, — підтримав його містер Граунд. — Тому ми пропонуємо ваші танки і літаки зняти із озброєння. І переплавити їх на трактори, ліфти та пральні машини. Що ви на це скажете?
— Що ми на це скажемо? — запитав командуючий у генерала Готовкін а.
Генерал Готовкін глибоко замислився. І всі глибоко замислились. Потім генерал Готовкін мовив:
— Ми також зробимо заяву.
Він говорив по-російськи, а командуючий перекладав його заяву на чистісіньку англійську мову для кореспондентів, ад'ютантів і лейтенантів.
— Справа в тому, що наші вчені, борючись за мир, придумали новий захист од агресивних нападів. Це маленькі ліхтарі. Своїми променями вони змінюють дію усіх приладів на протилежну. Якщо ми спрямуємо такі ліхтарі на ваші ракети, вони повернуться і полетять у протилежний бік. І полетить пір'я по закапелочках од ваших танків і літаків. Уціліє лише все дерев'яне.
Містер Раунд поглянув на містера Граунда.
— Що ми на це скажемо?
Містер Граунд глибоко замислився. Потім мовив:
— Цього не може бути. Це все казки Пушкіна. Це все вигадка — роман «Євгеній о'Нєгін».
— Так?! — закричав генерал Готовкін. — Казки Пушкіна?! Роман «Євгеній Онєгін»?! А це ви бачили?!
Він дістав із письмового столу ліхтарик-дзижчалку. З іншого ящика електронний ручний годинник.
— Дивіться! — Він спрямував ліхтар на електронний годинник і подзижчав ним. — А тепер вивчайте!
Він простягнув годинник містерам Раунду і Граунду.
Два містери вирячили очі й довго дивились на годинник.
Потім мовили:
— Він іде назад.
Після цього обидва містери, як по команді, спочатку почервоніли, потім позеленіли.
Тут усі кореспонденти дістали блокноти і почали записувати: «Годинник повернув назад», «Нова зброя росіян», «Час збожеволів», «Електроніка навпаки», «Артилерія б'є по своїх».
— Мені душно! — промовив містер Раунд. — Води!
— І мені душно! — промовив містер Граунд. — І мені води!
Їм зразу ж піднесли тацю з кока-колою і з квасом.
— Не те! — промовили містери. — Нам звичайної води. Нам необхідно вмитись.
Генерал Готовкін натиснув на кнопку і наказав по селектору:
— Води нашим гостям. Та побільше!
Саме в цю мить за вікном з'явилась пожежна драбина. На ній приїхав Валера Готовкін із шлангом. Всі так і повалились на стільці.
А Балерин дідусь підійшов до вікна, розчинив його і сказав:
— Дайте сюди води. Піввідра, будь ласка. Валера загукав униз капітану Мінаєву:
— Піввідра, будь ласка, товаришу генералу! Мінаєв повернув кран, і вилилось рівно піввідра. Іноземні генерали встигли вмитись.
— Дякую! — сказав Готовкін. І Валера поїхав униз. Саме в цю мить прибігли солдати з рушниками.
Містери Раунд і Граунд були приголомшені. Вони сіли в машину і поїхали доповідати про все своїм урядам. Командуючий ласкаво посміхнувся їм на прощання.
Потім командуючий обернувся до генерала Готовкіна, і посмішка з'їхала з його обличчя на потилицю. Потилиця ще посміхалась від'їжджаючим гостям, а обличчя вже стало суворим-суворим.
— Чо-му я нічого не знаю про секретні промені? Чо-му ви показуєте секретні промені несоюзним військовим? Та чи знаєте ви, що належить за розголошення державної таємниці?
На що генерал Готовкін відповів:
— Ніяких променів поки що немає. То звичайний динамо-ліхтарик. А годинник мій просто впав. І сам пішов у зворотний бік. Усе ніколи було віднести його до майстерні.
— А чому пожежники заїжджають у вікна без наказу?
— То ніякі не пожежники. То мій онук. Він у пожежні суворовці поступив. Зараз він на практиці — драбини і брандспойти опановує!
— То нехай він їх опановує в іншому місці! — суворо мовив командуючий. — Десь біля свого училища. Що стосується променів, — негайно дайте вказівку вченим винайти такі. Щоб ми могли вивести їхні дурні ракети з ладу. Щоб ніякого пір'я по закапелочках у нас не літало!