— Товариша Готовкіна до телефону.
— Хто його запитує?
— Капітан Мінаєв.
— Генерал Готовкін поїхав до Інституту Променевих Досліджень.
— Дякую. Але мені потрібен не генерал Готовкін, а протипожежний школяр.
— Протипожежний школяр зараз підійде.
— Йди до телефону, — сказала бабуся. — Там щось горить.
— Я вас слухаю, товаришу капітан.
— Ти, Валеро, вибач, що я тебе турбую. Але завтра прибуде ціла пожежна комісія. Вони хочуть довідатись, що ми зробили.
— Але ж ми нічого не зробили! — закричав Валера.
— Я їм так і кажу. А вони відповідають: «Ми вам не будемо заважати. Ми в кутку посидимо, постежимо. Не можна таку справу на сам оплив пускати. То ти ж попередь своїх, хай не бентежаться. Хай працюють, як начебто нічого не сталось. Ніби ніякої комісії нема.
Валера засмутився. Одне діло — працювати і придумувати щось у своєму колективі. А інше діло — видумувати все, коли в кутку комісія сидить. Хай тобі грець!
Завтра після школи майже всі учні з третього класу прибули на станцію «Філі» для продовження навчань. Там уже була невелика комісія з трьох генералів, чотирьох полковників і восьми цивільних осіб. Вони скромно сиділи в кутку у кімнаті відпочинку бійців і не знали, куди себе подіти. Капітан Мінаєв стояв біля них по стійці «струнко».
Наші діти зібрались у центрі на брезентових кріслах.
І Валера почав запитувати:
— Хто що придумав?
Діма Аксьонов каже:
— Я про відчинку воріт скажу.
Валера не погодився:
— Давайте по порядку. За списком. Починаємо про стрибання на машину.
— Із стрибанням усе гаразд, — сказав Діма. — Швидше, ніж на карабінчиках, уже не стрибнеш.
— Гаразд, згоден. Кажи про відчинку.
— У вас ворота всередину відчиняються. Поки одну половинку відчиниш, поки другу — час іде. Треба завіси переробити таким чином, щоб ворота назовні відчинялись.
— Правильно! — погодилась решта дітей.
Валера записав у спеціальний зошит: «1. Відчинка воріт має бути на вулицю».
— Далі, — запитав Валера Готовкін. — Хто скаже про заводку машини?
— Я тобі вчора говорив, — сказав Олейников. — Ти що, забув?
— Нічого я не забув, — відповів Валера. — Кажи усім дітям зараз. Нехай вони оцінять. — А сам подумав: «Хай комісія послухає. Іч, приїхали!»
— Оцінюйте, — сказав Олейников. — Мій тато взимку машину хвилин двадцять грів. Поки ви свою прогріватимете, вся пожежа згорить.
— То що ж ти пропонуєш? — запитав капітан Мінаєв. Він поступово від генералів до дітей потягнувся.
— Двигун на малих обертах тримати. Мій тато каже, що всі таксисти взимку так роблять.
— А державний бензин тобі не шкода?
— А невідомо, коли ви більше бензину витратите: на прогрів холодної машини чи на підтримання тепла у гарячій.
Надійка Абдурахманова сказала:
— А є такі ковдри електричні. Можна ними машину в теплі тримати. У нас знайомий інвалід на «Запорожці» так робить. Коли йому треба взимку виїжджати на дачу, він ковдру вмикає.
Валера взяв зошит і записав: «2. Прогрівка машини. Вона має бути гарячою».
— А ти про карабінчики не записав! — зауважив Діма Олейников.
Валера записав: «3. Стрибання з карабінчиками».
Один генерал, наймолодший, підійшов ззаду і прочитав це. І шепоче іншим:
— Що то за стрибання з карабінчиками? Якийсь дитячий садок влаштували.
Маша Філіпенко йому каже:
— А вас, товаришу генерал, не питають. Ви собі сидіть і слухайте. Не гасіть нашу ініціативу.
Валера запитує:
— Хтось придумав що-небудь для проїздки по вулицях?
— Я придумала, — каже Маша.
Всі навіть очі витріщили: що ж тут можна придумати?
— Коли машина мчить на пожежу, — каже Маша, — у неї на голові така собі гулька виблискує. І сирена виє. Тоді інші машини розступаються. Та вони розступаються попереду неподалік. Лише ті, хто сирену почув або блискотіння побачив. Отож нашій машині розігнатись не можна. Вона ледве-ледве розсуває потік.
— То що ж робити? — запитав капітан Мінаєв. — Посилити сирену?
— Ні. Треба такі сяючі гульки по всьому шляху поставити. На найголовніших дорогах і проспектах. От, скажімо, на ВДНГ пожежа.
— Не допустимо! — мовив той самий молодий генерал.
— А вас, товаришу генерал, не питають, — суворо спинив його Готовкін. Його генеральська форма не лякала. Він удома всіляких генералів бачив. — Продовжуй, Машо. Скажімо, на ВДНГ пожежа чи у Великому театрі.
— Ми тоді прямо звідси вмикаємо всі гульки, що на шляху. Ось тут, на карті міста, будуть вмикачі. Ми ввімкнемо всі блискалки і кричалки на шляху машини. Тож машина ще з гаража не виїхала, а дорогу їй уже звільнили. Лети хоч зі швидкістю сто кілометрів на годину.