Капітан Мінаєв почув це і зрадів так, що сам став виблискувати, мов блискалка і кричалка. Немовби у нього всередині лампочка спалахнула. Це ж бо найболючіше місце — проїзд по місту. А тут таке просте рішення.
— Заперечень немає? — запитав Готовкін. І записав до зошита:
«4. Проїздка по місту по сяючих маяках. Виблискування і кричання вмикається перед виїздом».
— І останнє, — мовив Валера. — Розсувка драбини. Я на цій драбині вже наїздився. Повсякчас мені видавалось, що мене не в те вікно всунуть.
— Що ж ти робив? — запитала Маша.
— Весь час горлав: «Вище! Нижче! Праворуч! Ліворуч!» А якщо довкола буде гармидер? Як тоді горлати?
— Можна по радіо, — сказала Надійна Абдурахманова.
— Не завжди, — заперечив Діма Олейников. — Коли поряд тролейбус проїде, він таку іскру дасть, ніякого радіо не почуєш.
— Я просто придумав, — сказав Валера. — Треба гайковим ключем по драбині стукати.
— Ой, — сказала Надійна Абдурахманова. — У нас одна дівчина в будинку мешкає. На десятому поверсі. А в неї хлопець знайомий з ПТУ. Він їй щоразу по батареї стукає. У них батарея замість телефону.
Капітан Мінаєв узяв ключ і тричі тихенько стукнув по батареї:
— Прийнято! Прийнято! Прийнято!
Це був останній пункт великого Валериного плану.
Капітан Мінаєв подякував дітям і провів їх до метро «Філі». Він не втримався і на всю капітанську зарплату купив їм кожному по дві пачки морозива.
— Дякую, діти! Заходьте.
Він хотів на радощах ще морозива для генералів купити, але не ризикнув. В армії у пожежних військах не заведено генералів морозивом пригощати.
А самі генерали в цей час вивчали зошит Валери Готовкіна. І хитали головами. Вони були вражені такою кількістю всіляких пропозицій. Наймолодший щоразу вигукував:
— Що то за стрибання з карабінчиками? Що то за стрибання з карабінчиками? — Видно, його це заклинило.
Капітан Мінаев пояснив їм, що то за стрибання з карабінчиками.
— Досі пожежні бійці по стовпу до машини з'їжджали за одну хвилину. Тепер усі гуртом за тридцять секунд. Для цього треба їхати на карабінчику, що до пояса пристебнутий.
Генерали вирішили перевірити. Їм роздали пояси. Вони також нові дірочки зробили. Але не через худорбу, як діти, а через зайву мускулатурність.
Вадим Олександрович сів за кермо і скомандував:
— Тривога! По машинах!
І всі генерали та полковники стали до тросика підбігати, пристібуватись і донизу з'їжджати. Секунда! І всі вони сиділи на довгій лаві біля пожежної драбини Мінаєв натис на газ, і машина вилетіла з гаража.
Всі генерали лишились висіти на канаті. Вони забули відстебнути карабінчики.
РОЗДІЛ 8
ВОСЬМА ПРОФЕСІЯ МАШІ ФІЛІПЕНКО
Злочин, який не спромігся розкрити Московський карний розшук
Після роботи пожежною командою клас Маші Філіпенко і Валери Готовкіна став набагато серйознішим. І чимало дітей стало вчитися краще.
Через кілька днів до класу зайшов професор Баринов і звернувся до Катерини Ричардівни:
— Нам подобається працювати з вашим класом. Ми зараз опановуємо нові методи роботи поліпшувачів. Пробуємо робити ставку не на окремих непомутнілих дітей, а на цілі колективи.
— А зараз яка у вас проблема?
— Один запит прийшов із МКР.
— Звідки?
— Із МКР. Із Московського карного розшуку, їм потрібна допомога.
Катерина Ричардівна обернулась до класу:
— Діти! Московській міліції потрібна допомога. Допоможемо товаришам міліціонерам?
А клас тільки й мріяв комусь допомогти. Особливо замість контрольної.
— Допоможемо.
— Обов'язково допоможемо! — закричали хлопчики й дівчатка.
— А кого треба ловити? — запитав тихий Діма Аксьонов.
— Небезпечних злочинців, котрі магазин пограбували, — пояснив Діма Олейников.
— Або банк взяли! — додав Готовкін. — Спіймаємо запросто.
— З небезпечними злочинцями ми поки зачекаємо, — мовив професор Баринов. — А от один хлопчик пропав, і його треба знайти. Вся міліція з ніг збилась.
— Який хлопчик? З якого класу?
— Дошкільня.
— Дошкільня… Кому він потрібен?
— Значить, комусь потрібен, коли його три дні вдома нема, — відповів професор Баринов. — Я прошу представників вашого класу пройти до кабінету директора. Там сидить майор з міліції. Він вам усе пояснить.