— Як не одного? — вигукнула Маша Філіпенко. — А з ким ще?
— З шубою і рюкзаком! — відповіла Надійна. — І з шапкою зимовою. Осі» фотокартка Альоші, а ось шматочок шуби для латок.
— Навіщо ж шуба? — замислився Готовкін.
— На північ повезуть! — вирішив Діма Аксьонов.
— Або сліди заплутують, — припустила Олена Циганова.
— Діти! — сказала Маша Філіпенко. — Уже пізно. Пора по домівках. Завтра поведемо розшук кількома шляхами.
— Я особисто завтра на Північний вокзал, — сказав Аксьонов. — Усіх провідників опитуватиму. Фотокартку показуватиму: чи не бачив хто такого хлопчика з індонезійським ухилом. Чи не повезли його на Північ?
— Я особисто завтра у парк, — сказав Готовкін. — Де собака його загубив. Також з фотокарткою пройдусь, із садівниками поговорю.
— Я особисто буду тут, — сказала Маша. — Цю записку з англійської перекладатиму. І по телефону відповідати. А ви усі мені дзвоніть. А тепер по домівках! Усі як один!
Олена Циганова сказала:
— Усі додому піти не можуть. Діма Олейников у ліжку спочиває. Він вкладання виконав.
Вони увімкнули передавач і послухали. Із передавача лунав спів Олександри Семенівни:
І долинув допитливий голос Діми Олейникова, котрий запитував:
— Ви не можете уточнити, о котрій годині в садку заснули пташки?
— О двадцять першій нуль-нуль! — по-військовому відповідала Олександра Семенівна.
Маша вимкнула їхню розмову і запитала дітей:
— Що робити? У нього вдома буде паніка. Його власна бабуся скоро побіжить у міліцію Діму шукати. Буде дві викрадені дитини.
Надійна Абдурахманова згадала про візитну картку Гулі Курбанівни:
— Нехай вона подзвонить Олейниковим додому і заспокоїть усіх, що Діма в міліції.
— Ні, — сказала Маша Філіпенко. — Я ліпше професорові Баринову зателефоную.
Вона подзвонила Дементію Дементійовичу і попросила розібратись з Дімою. Професор Баринов за інструкцією уникав розмов з бабусями. Та все ж зателефонував Олейниковим і про все їм розповів, що Діма не вештається і не пропав. Що він бере участь у серйозному розшуку хлопчика. І на цей час вкладений у дошкільне ліжко і спить за завданням класу.
Дімина бабуся намірилась закричати: «Потрібен мені ваш серйозний розшук! Плювала я на дошкільне ліжко!»
Та вона вперше в житті розмовляла з професором, і це її стримало. Вона лише ввічливо мовила:
— Гаразд. Ачей знайдеться. Ми не вельми вже й непокоїлись.
Перший робочий міліцейський день завершився. Діти розійшлись по домівках.
Всі очікували завтрашнього дня.
Ніч була довга-предовга. Та минула за одну хвилину.
Завтра о сьомій ранку Маша Філіпенко вже була у службовому приміщенні. Вона взяла словник і почала перекладати записку. І щохвилини чекала новин од телефону і від переговорного апарата. Чекала звісток з місць подій.
Ось надійшла перша. Передавач на столі клацнув і заговорив голосом Діми Олейникова:
— Алло! Алло! Я — Чайка! Ми прокинулись. Розпочинаємо ранкову гімнастику і біг навколо будинку. Коли прибіжимо, буде сніданок із трьох страв.
Діма замовк надовго: чи бігав, чи снідав. Мата міркувала. Перед нею лежала загадкова записка англійською мовою. Маша майже все переклала:
«Пакладіть у міському парку на білу плиту на головній клумбі шість котлет, три пакети молока, два батони, ніж з виделкою і чоботи з вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».
Деякі слова були написані по-російськи, деякі по-англійськи. І ті й другі з великою кількістю помилок. Це вельми ускладнювало переклад.
— Якщо шість котлет, то викрадачів шестеро. Але чому три пакети молока? Може, їх троє? Чого ж тоді два батони? І взагалі, гангстери, що викрадають дітей, повинні замовляти у бабусь не молоко і валянки, а пиво і чоботи.
Задзвонив телефон. Об'явився Діма Аксьонов:
— Алло! Це я — Діма. Я на вокзалі, на Північному. Тут ніхто такого хлопчика не бачив. Кажуть: «У нас японці рідко їздять». Лише один носій, вісімнадцятий номер, каже, що бачив, але не пам'ятає де. Обіцяв подумати.
— Що ти робитимеш? — запитала Маша.
— На Ленінградський піду. Він у нас також північний.
— Гаразд. Тільки врахуй, що об одинадцятій у нас нарада. На одинадцяту приїжджай.
Радіопередавач на столі клацнув. То подав сигнал Діма Чайников. Тобто Олейников, котрий Чайка:
— Алло! Алло! Я — Чайка. Ми завершили сніданок. Біжимо у сквер з англійською мовою.