— Що то за сквер з англійською мовою? — запитала Маша. — Біля англійського посольства?
— Ні. Біля Єлнсєєвського магазину.
— Алло! Алло! Я нічого не розумію. Дайте пояснення.
— Алло! Алло! Я — бабуся. Даю пояснення. Біля пам'ятника Пушкіну збирається група дітей, що вивчають англійську мову. Вони гуляють з вчителькою. Є сквер з німецькою мовою. Біля Великого театру. Де пам'ятник Карлу Марксу.
— Я — Маша. Я — Маша. Я вас зрозуміла. Чайка, Чайка, об одинадцятій у нас нарада. Об одинадцятій підключайся до нас.
–. А мені можна підключитись? Я — Буревісник. Тобто я — бабуся.
— Я — Маша. Я — Маша. Ні в якому разі. Це виробнича нарада співробітників.
Тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр!
Телефон дзвонив. Аж підстрибував од нетерплячки. Маша зразу здогадалась, що дзвонив Валера Готовкін.
— Алло! Я слухаю! То була мама:
— Машо, Машо, ти портфель вдома забула.
— Правильно, у нас три дні не буде в школі уроків. У нас навчання.
Мама не сперечалась. Навчання, то навчання.
— Тільки ти додому вчасно приходь.
Тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр-тр Цього разу справді Готовкін.
— Машо, Машо, я з центрального парку.
— І що в парку?
— Я опитав сторожів. Такого хлопчика вони бачили. Він грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру».
Маша ввімкнула радіопередавач:
— Алло! Алло Я — Сокіл. Викликаю Чайку.
— Я — Чайка! Алло! Я — Чайка. Прямую до малювального класу. Будемо вчитись малюванню.
— Скажи мені, Чайко, ти не грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру»?
— Зараз спитаю у Буревісника.
— Алло! Алло! Я — Буревісник. Чайка грав у кінофільмі «Юність Джавахарлала Неру». Чайка — геніальна дитина. — Тобто не Чайка, а Альоша.
— Дякую, — сказала Маша. — Ми прийняли вашу інформацію до відома.
Прийняти Маша прийняла, а що з нею діяти — не знала.
На цей час почав сходитись увесь клас. Маша вирішила відрядити якого-небудь співробітника у кінотеатр ознайомитись із «Юністю Джавахарлала Неру». Вирішили, що таким співробітником буде Надійна Абдурахманова. Їй терміново зібрали двадцять копійок на квиток і десять на дорогу і відправили куди треба.
Тртрт-ртрт-трт-ртт — заверещав радіопередавач.
— Я — Чайка… Алло! Я — Чайка. Чуєте мене? Радитесь?
— Алло! Я — Сокіл. Радимось. А ти що поробляєш?
— Малюю чорне на зеленому. Глечик на скатертині. Звідси дитину викрасти не могли. Підходи проглядаються. Місць для посадки авіації нема.
Це Машу втішило:
— Дякую. Продовжуйте ваші дії. Задзвонив телефон. Надійшли звістки з Ленінградського вокзалу.
— Алло! Машо, тут японських хлопчиків також не бачили. Повернусь на північний вокзал до носія номер вісімнадцять.
Потім настала тривала тиша. Маша сиділа одна і розмірковувала: «Чому вони замовляють один ніж з виделкою? Якась вельми дивна записка».
Маша ввімкнула передавач, постійно і вірно настроєний на Діму Олейникова.
— Алло. Я — Сокіл. Викликаю Чайку.
— Я — Чайка. Алло! Малювання завершив. Стоїмо в черзі за помідорами. Діти зобов'язані їх регулярно їсти.
У мікрофоні було чути гамір великого магазину і комариний голос Буревісника:
— Ну то й що, що ви з дитиною? Я теж з дитиною. Ну то й що, що ви тут займали? Я теж тут займала. Ну то й що, що ви уже зважили. Я теж зараз важитиму.
— Алло, Чайка. Алло, Чайка, поклич до апарата Буревісника. Переходжу на прийом.
— Алло. Я — Буревісник. Переходжу до бакалійного відділу. Тут на нас звертають увагу.
Пауза. Потім розмова продовжилась.
— Алло, я — Буревісник. Я вас слухаю.
— Алло, я — Сокіл. Секретну записку розшифровано. У ній пишеться: «Пакладіть у міському парку на білу плиту на головній клумбі шість котлет, три пакета молока, два батона, ніж з виделкою і чоботи із вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».
— Я — Буревісник. Я — бабуся. Я все зрозуміла. Я негайно займусь приготуванням продуктів. Тільки спершу відведу Чайку на фігурне катання.
— Гаразд. Дійте.
Подзвонив Діма Аксьонов од носія № 18:
— Алло. Він каже, що бачив цього хлопчика в кіно «Юність Максима».
— Не «Юність Максима», а «Юність Джавахарлала Неру». Багато хто його в цьому кіно бачив. Він там грав одну роль.
— Що мені робити?
— Нічого. Приїжджай сюди. Підбиватимемо підсумки.
Тим часом усе більше дітей сходилось до службової кімнати. Усі прибували зі своїми повідомленнями та ідеями.
— Може, нам дітей усієї школи підняти і ланцюжком по району пройти?