— Ланцюжком по району пройти однієї школи не вистачить.
— А ми дві школи піднімемо або три.
— А вчитимуться батьки?
— Може, нам фотокартку по телевізору показати?
— Хто ж нам дозволить? Ми всю Москву переполохаємо.
— А ми без дозволу. У Микити Казаньєва бабуся у буфеті на ЦТ працює. Вона ввійде під час передачі «Новини», нібито чай принесла. І скаже дикторам: «Уявляєте, один хлопчик зник. Ось як він виглядає». І фотокартку в екран покаже. Всі й знатимуть.
— Що ж! Це чудовий варіант, — сказала Маша. — Не будемо його відкидати. Якщо по-іншому не вийде, так і зробимо.
Маша ввімкнула передавач:
— Алло, Чайка. Що в тебе нового?
— Займаюсь фігурним катанням. У групі дівчаток.
Трах-тара-рах! — почулося тріскотіння у передавачі.
— Алло! Алло! Це що, перешкоди тріщать?
— Ні. То я тріщу, в трибуну в'їхав. Я ж бо їздити не вмію. Загалом, Альошу могли вкрасти тут. Довкола парк, самі пенсіонери.
— Ні в якому разі, — сказав Готовкін. — Тепер пенсіонери такі дужі пішли, дужчі за міліцію. Ніхто дитину красти не наважиться — відіб'ють. Та ще й відлупцюють будь-якого викрадача.
— Куди тебе поведуть далі? — запитала Маша у Чайки.
— У школу шахів з математичним ухилом.
— Про все несподіване повідомляй. Звертай увагу на підозрілі подробиці. До зустрічі в ефірі.
— У якому кефірі? — закричав Чайка.
— У ефірі. У ефірі. Чекаємо повідомлень.
Потім Маша звернулась до всіх учасників наради:
— Діти, одержано записку. В ній пишуть: «Пакладіть у міському парку на головній клумбі шість котлет, три пакета молока, два батона, ніж з виделкою і чоботи із вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».
— Погроза! — промовив Аксьонов.
— Давайте передамо записку в міліцію. Щоб вони засідку влаштували, — запропонувала Олена Циганова.
— Ніякої міліції! — заперечив Валера Готовкін. — Самі впораємось. Міліція їх лише сполохає.
— А якщо вони озброєні? Як ми впораємось? — запитав Аксьонов.
— Давайте в котлети підсиплемо сонний порошок! — запропонувала хитра Циганова. — Вони котлети з'їдять і заснуть. А ми їх схопимо.
— А де ми візьмемо сонний порошок? — запитала Маша.
— У Микити Казаньєва сестра бабусі в зоопарку ветеринаром працює. У неї є спеціальні ампули. Вона їх уколює тиграм і бегемотам для сну. От ми візьмемо ампулу і зробимо укол котлеті. Хто з'їв — той заснув.
— Чудово! — сказала Маша Олені Цигановій. — Негайно йди до Микити Казаньєва за снотворним і шприцом. І зразу ж сюди.
— А де котлети й молоко? — запитала Олена.
— Котлети скоро прибудуть. Ми чекаємо на них з хвилини на хвилину.
В цей час повернулась співробітниця Абдурахманова, котра була у відрядженні в кінотеатрі «Чебурашка». Вона досліджувала кінофільм «Юність Джавахарлала Неру».
— Ну, як кіно?
— Дуже цікаве. Дві серії. Він там бореться з імперіалізмом.
— А в дитинстві?
— Працює. І весь час рибу ловить.
— Може, його кіноділки вкрали? — висловив здогад Аксьонов. — Щоб у кіно використати проти Індії.
Коли заговорили про викрадення, усі згадали про Олейникова.
— Алло, Чайка. Що поробляєш?
— Граю в шахи.
— Нічого підозрілого нема?
— Є. Всі у мене виграють.
— Якісь версії у тебе з'явились?
— Нічого не з'явилось, у мене голова порожня від усіх цих катань і гуртків. І ноги болять.
— Звідти хлопчика не могли вкрасти?
— Звідси? Не могли.
— Чому?
— Один з учасників — міліціонер. Він краще за всіх грає.
— Чайка, Чайка, куди ти підеш після шахів?
— В секцію юних арфісток.
— Стій! Стій! — закричав Валера Готовкін. — На арфі ж грають тіточки!
— Так. І геніальні дядечки. Взагалі, мене туди ведуть, і я йду.
— Чайка! Алло! Чайка! — сказала Маша. — Продовжуйте свої дії. Про все підозріле повідомляйте. Виходьте на зв'язок кожної години.
— Звіримо годинники! — прокричав Олейников.
— Звіримо! — І всі поставили годинники на один час.
Олейников відключився. Решта дітей замовкла.
— Ми цілий день працюємо, — сказала Маша, — і у нас поки що нічого не прояснилось.
— Навпаки, навіть затуманилось, — додав Валера Готовкін.
— Що у нас затуманилось? — здивувалась Маша.
— А от що це таке — чоботи із вовни овець, змішаній разом?
— Звичайні валянки, — відповіла Маша.
— А для чого їм валянки?
— Мають намір перевозити хлопчика через північний кордон, — наполягав на своєму північному варіанті Діма Аксьонов.