— Я їх негайно захоплю. Я їм скажу: «Ваша гра закінчена».
— Нічого подібного. Ти по радіо повідомиш нам. І підеш за ними слідом. Ми повідомимо в міліцію і будемо разом їх заарештовувати. Запитання є?
— Запитань нема! — відповів дисциплінований Олейников.
— Звіримо годинники!
Усі годинники йшли в різні сторони. Їх уточнили по радіо.
Олейников пішов виконувати поставлене завдання.
Тільки-но він вийшов з будинку, до кімнати залетіла перелякана Олександра Семенівна:
— Караул! Караул! І цього викрали! Ще одна дитина зникла! Давайте нову!
— Заспокойтесь, Олександре Семенівно. Ніхто Діму не викрав, — суворо мовила Маша. — Він ж її ний і здоровий. Він виконує нове бойове завдання.
— Нове бойове завдання! — репетувала Олександра Семенівна. — Всі щось виконують! А мені що робити?
— Ідіть додому і чекайте результатів.
— Коли треба буде, — суворо. додав Валера Готовкін, — вас викличуть.
Олександра Семенівна, похиливши голову, вийшла. Вона торочила одне:
— Бідолашний мій Альоша Воджаєвич! Нічого у них не вийде!
Минуло кілька годин. На місто синім парашутом опускався вечір. Повсюди швидко темніло. Особливо в парку культури.
Діма Олейников, він же Чайка, стояв на варті коло білої плити. Точніше не стояв, а сидів на варті коло білої плити. А ще точніше він сидів на ящику з-під пепсі-коли.
Діма вартував продукти. А сам був голодний. Ніхто його сьогодні нічим не годував. Усі виховували.
«Тут лежать продукти для ворогів, — подумав він, — а наші хлопці голодують».
Наші хлопці — то був він, Діма Олейников, увесь його клас та інші незнані трудівники. Не конкретизовані, але чудові.
«А що станеться, — подумав Діма, — коли ми частину продуктів з'їмо? Пару котлет бодай і пакет молока? Ворогам продукти не знадобляться. Коли ми їх затримаємо, в міліції їх все одно нагодують».
Ніколи в житті Діма Олейников не хотів так їсти, як сьогодні.
Кінець кінцем він вийшов із схованки, підійшов до кошика з продуктами, взяв дві котлети і пакет молока. Він же не знав, що котлети були снотворні.
Діма хутка впорався з ними і повернувся на свій ящик. І вмить заснув як вкопаний.
Прокинувся Діма від жахливого холоду. Довкола було майже темно. Діма глянув иа клумбу і а жахом побачив, що кошика там не. було. Діма ввімкнув передавач і панічно загорлав:
— Я — Чайка! Алло! Я — Чайка! Я у відчайці. Продукти зникли. Я все проспав!
— Дякую за повідомлення! — почувся суворий голос Валери Готовкіна. — Можеш іти додому!
Діма спробував підвестись. Закоцюблі ноги не розгинались. Засмучений і розгублений Діма так у сидячому стані попростував до виходу з парку. Отак, скоцюрблений, він і йшов аж до метро.
А серед дітей у службовій кімнаті була паніка.
— Все пропало! — сказала Маша.
Решта співробітників схопилась за голови:
— Стільки праці змарновано!
— Усе пішло шкереберть!
— Нічого не змарновано! — мовив Валера Готовкін. — Нічого не пішло шкереберть! Операція «Сонні продукти» завершилась. Операція «Веселі оселедці» розпочалась!
ОПЕРАЦІЯ «ВЕСЕЛІ ОСЕЛЕДЦІ»
(Кінець восьмого розділу)
У парку лунала музика і танцювала молодь. Наші діти йшли ланцюжком, тримаючись одне одного.
«Якщо операція «Веселі оселедці» провалиться, — міркував збентежений Діма, — ще не все втрачено. Буде операція «Ремонтні валянки».
Усі люди простували до літнього стадіону, на якому мав відбутись виступ Геннадія Овчинникова з групою дресированих оселедців.
Поряд проїхала машина-цистерна з написом «Жива риба». І всі зрозуміли, що то їдуть дресировані оселедці. Геннадій Овчинников у водолазному костюмі їхав у бочці зі своїми вихованцями. І давав їм останні вказівки.
Один хлопчик ішов на видовище з мамою і ніс баночку з гупі. Чи то вони приїхали сюди з пташиного базару, де купили цих рибок, чи то хлопчик дістав із акваріума своїх і приніс на виставу. Хай подивляться, що можуть і вміють робити серйозні риби. Хай, мовляв, вчаться.
Практичний Діма Аксьонов, у якого тато працював продавцем у продуктовому магазині, міркував:
— Цікаво, які в нього оселедці: дрібні, по два карбованці за кілограм, чи великі — по чотири?
За квитками була велика черга. Люди стояли з біноклями і навіть з підзорними трубами.
Діти з класу Маші Філіпенко поступово прибували на стадіон і займали місця на всіх трибунах. Щоб увесь літній стадіон проглядався.