— Ні, — мовив професор Баринов. — Не вийде з нього академіка. Цей хлопчик природжений мандрівник і природодослідник. Йому лише шість років, а він спокійно тиждень у парку мешкає і не пропадає. Ви, Олександро Семенівно, своїм вихованням просто нищите дитину.
— То як же мені бути? — запитала Олександра Семенівна. — Я по-іншому не вмію. Може, нам разом на природі мешкати?
— Як бути? — запитав професор Баринов у класу Маші Філіпенко.
Клас замислився. Клас довго міркував, а потім сказав:
— Треба віддати його до лісової школи.
— Куди? Куди? — закудикала Олександра Семенівна.
— До лісової школи, — відповів Валера Готовкін. — Є такі школи за містом, з природничим ухилом.
— Хочеш до такої школи? — запитав професор Баринов у Альоші.
— Хочу.
— Напишіть батькам в Індонезію, — звернувся професор Баринов до Олександри Семенівни. — Скажіть, що я особисто просив. Що просив увесь клас Маші Філіпенко.
Потім професор Баринов обернувся до дітей і сказав:
— Велике вам спасибі, діти! Ви зробили хорошу справу. Тепер вам треба за уроки сісти, щоб ви не зазнались. І нам треба за роботу сісти, щоб підвести підсумки. Ми тепер почнемо нові методи опановувати колективні.
Передайте велику подяку вашій вчительці Катерині Ричардівні. До побачення. Будемо розходитись.
І він перший вийшов із службового приміщення.
КІНЕЦЬ
Діти! На цьому я поки завершую повість про професії Маші Філіпенко. Нехай ця книжка поживе трохи своїм життям. Нехай її прочитають діти і висловлять свою думку. Коли я побачу, що вона подобається, що від неї є користь, я її продовжу.
А поки обиратиму матеріал.
Головне, що не лише Маша, а й увесь клас втягнувся у поліпшення. І що поліпшувати усім класом цікавіше. І що клас поліпшується сам.
Діти!
Пишіть мені листи і пропонуйте професії. І Сим ще може працювати Маша Філіпенко та її однокласники?
Дорогі діти!
Повість Е. Успенського «25 професій Маші Філіпенко» публікувалась до виходу цієї книжки в «Пионере». До редакції журналу надійшло чимало відгуків од дітей та дорослих — усіх зацікавила повість.
Нам переслали ваші листи. У них ви дякуєте письменникові за цікаву книжку. «… У нас тремтіло скло, коли ми всі дружно і щиро реготали…», «Дух захоплює, коли читаєш…», «Заздримо Маші Філіпенко, хочеться побути на її місці». Батьки та вчителі пишуть: «Повість про те, що діти прагнуть цікавих і потрібних для суспільства справ». Деякі діти пишуть, що вони також стали поліпшувачами життя, як Маша Філіпенко.
У листах чимало запитань до автора, найрізноманітніших, — як йому вдається створювати книжки, чи полюбляє він риболовлю, як ставиться до… змій, як правильно пишеться його ім'я — Ягуард чи Едуард…
На ці питання із задоволенням погодився відповісти Тим Собакін, який близько знайомий з письменником Успенським. Ось що він розповів.
На ґанку дерев'яного будинку у підмосковному селищі Клязьма сидів кучерявий собака. Коли я відчинив хвіртку, собака дзвінко загавкав.
— Здрастуй! — сказав я йому.
— Здрас-ас-ас-астуй! — відповів мені кучерявий собака.
Я не здивувався, бо знав: у цьому будинку живе письменник Едуард Миколайович Успенський — і був готовий до чудес. Очікувати їх довелось недовго. Ледве я встиг привітати мешканців затишного будинку, як над моєю головою стрімко пролетіло щось чорне і всілось на випростану руку письменника Успенського.
— А ось і Краля завітала!… — мовив Едуард Миколайович. Чорна ворона відповіла оглушливим «ка-аарр!» і довірливо перебралась до Успенського на плече.
Я боязко простяг до птахи руку, але ворона, блиснувши на мене оком-намистиною, різко змахнула крильми і невдовзі влаштувалась під самісінькою стелею — неподалік від цього підозрілого типа.
— Не засмучуйся, Тим! — заспокоїв мене Едуард Миколайович. — От призвичаїться до тебе і сама прилетить.
Я, звісна річ, не засмутився, хоч і відчув світлу заздрість: адже до мене на плече ще жодного разу не всідалась ворона.
Мені було цікаво довідатись, як Едуард Миколайович придумав Машу Фе. Або Філіпенко Ме. І як йому вдалося так захоплююче сфантазувати всі її пригоди. Едуард Миколайович мені відповів: