— Справа в тому, що Маша та її професії аж ніяк не «сфантазовані». Ось діти сто сімдесят дев'ятої ленінградської школи з третього по десятий клас, прочитавши і обговоривши мою повість ще до того, як вона була випущена видавництвом, одразу збагнули, що це вельми життєва книжка. Кожен з них бажав би піти на дорослу роботу і допомагати, як Маша. Вони писали мені листи, пропонуючи нові й нові проекти поліпшення нашого життя, і вважали, що цілком можуть уже тепер у школі робити дуже багато, допомагаючи дорослим.
— І все ж цікаво, яким чином придумуються ці дивовижні історії і про кота Матроскіна, і про дядечка Ау…
Е. М. А дуже просто — я фантазую.
— А якщо не фантазуєте?
Е. М. Ну, тоді уявляю…
— Розкажіть, будь ласка, детальніше.
Е. М. Будь ласка! От, наприклад, кожному відомо, що звірів стає дедалі менше. Деяких тварин уже геть винищили, а інших доводиться записувати до спеціальної Червоної книги. Ці тварини перебувають під охороною. А решта ж як? Не знаю, як вас, а мене дуже турбує стан живої природи. На голови бідолашних звірів і птахів браконьєри спрямовують тисячі тонн шроту і рубаних цвяхів. Коли так триватиме й далі, то звірі, птахи й риби зникнуть з річок і лісів і фігуруватимуть тільки на сторінках художніх творів.
— Це зрозуміло… Та де ж тут уява?
Е. М. А ось тепер уявімо собі, якими будуть мисливські оповідання бодай через сто років?
— Через сто? А на кого ж тоді полювати?..
Е. М. Саме так — на кого? Адже через сто років і звірів справжніх може вже не лишитись. А оповідання мисливські будуть, либонь, приблизно такі.
ОПОВІДАННЯ ПЕРШЕ. РИБАЛЬСЬКЕ
Довідались ми про ту річку випадково. Нам про неї один турист розповів. Ніяких тобі нафтових комбінатів, одненький заводик аніліновий на березі.
Ми за снасті — й туди. Зупинились у якогось діда. День сидимо вудимо, тиждень — жодного разу не клюнуло. А без риби повертатись не хочеться.
Ми до старого:
— Кажуть, у тебе сітка є.
— Яка така сітка. Нема в мене ніякої сітки. Сітка — то що таке? То через радію передають.
Ми говоримо:
— Дідусю, ми заплатимо. Нам риба потрібна.
— Риба всім потрібна. А у нас знаєте як рибнагляд працює? На глісерах так і шастає.
Та все ж таки вмовили ми його..
— Гаразд, — каже, — ходімо сітку ставити. — . Він знімає з вікон занавіски тюлеві, скріплює їх скріпками. — Тільки ставити не я буду. Стара моя. Якщо охорона наскочить, скаже — прати вийшла. У нашому селі всі так і роблять.
Вночі ми поставили сітку біля заростей, — вранці витягаємо — риба!.. Я за життя стільки не бачив. Ми дрібноту викидали, а великих складали у баночку з-під майонезу. У мене й зараз один пічкур вдома живе в акваріумі. Під меченосця замаскований. Ми його для Нового року тримаємо. Знаєте, який це делікатес? У жодному ресторані нема. Приходьте — побачите. На цього пічкура знаєте скільки гостей поприходить? Приходьте, не пошкодуєте.
ОПОВІДАННЯ ДРУГЕ. ПОЛЮВАННЯ НА ХУТРОВОГО ЗВІРА
— А у нас так було, — підхоплює мисливець. — Прибігає якось Миколка Олександров.
— Я, — каже, — будинок купив.
— А гарний будинок?
— Руїна цілковита.
— То, може, ділянка гарна?
— Ніякої ділянки!
— То навіщо ж ти його купив?
— Там кроти водяться.
— Справжні?
— Авжеж! Вони у господаря черв'яків для риболовлі з'їли.
— Ура! Виходить, хижаки.
— У мене вже й ліцензія на відстріл двох штук є.
І ми сіли в літак і до Сибіру вилетіли. Зупинились у будинку мисливця. Коли принесли двох кротів на жердині — всі ахнули!
— Звісна річ, — кажуть, — все-таки наше мисливство найкраще в світі.
А де тепер шкура, спитаєте? Та в мене перед кріслом одна лежить. Я на ній взимку пальці грію. У мене дірка спеціально в капці зроблена.
ОПОВІДАННЯ ТРЕТЄ. ПОЛЮВАННЯ ЗА ПЕРОМ
— А я, хлопці, невдаха якийсь! — розпочинає оповідь третій. — Я за пером полюю. За літаючими: бабками, метеликами.
Купив я собі осу мисливську. Почав її муштрувати. Угледиш метелика — знімеш з оси ковпачок. Вона — бах! І метелик твій.
Тільки намірився за місто виїхати, полювання на метеликів і бабок заборонили, щоб поголів'я збільшити.
Нічого, гадаю, дочекаюсь я весняного перельоту мух. Дочекався. Виїхав я за місто, лежу на березі на зорі. У курінці. Чую: дзижчить поряд. Муха! Я з оси ковпачок зняв — лети! Раптом поряд — ба-бах! І немає моєї оси. Виявляється, за сусіднім кущем ще один мисливець з підсадною мухою полював. Він, звісна річ, плакався, вибачався. Мені свою муху натомість оси пропонував. Але я відмовився. Не полюбляю я цього полювання з підсадними. Є в ньому щось таке нечисте. А я люблю, аби все було по-доброму, як у славні давні літа.