— Едуарде Миколайовичу, а як ви вважаєте, чи міркують тварини?
Е. М. Гадаю, що так. Особливо тварини дикі… Але й домашні — також. Тільки міркують вони не так, як люди. Тому й вчинки їхні іноді видаються дивними та непояснимими. Та у тварин свій погляд на речі.
— І чим же цей погляд відмінний від людського?
Е. М. Якось я познайомився з дивовижною собакою. І навіть написав про неї оповідання. Та собака була вельми хазяйновитою. До того ж вона гадала, що… А втім, ліпше прочитати саме оповідання, яке так і називається «Хазяйновита собака». Тоді вам, певно, стане зрозуміліше, чим відрізняються думки і вчинки тварин од людських…
ХАЗЯЙНОВИТА СОБАКА
Я люблю цікавих тварин. Мені якось друг журналіст Алик Прокопчик каже: «їдьмо на хутір до лісника Івана Білоуса, у нього свиня є непомірної довжини. Ти таких ще не бачив».
Вийшли ми з ним на дорогу.
Почали на хутір добиратись. Спершу на вантажній машині, а далі на тракторі доїхали.
Дивлюсь, із хвіртки виходить свиня велика-превелика. І вуха у неї закручуються на писок. Мов лопухи, очі затуляють. Велика, велика, та не така вже величезна, щоб через неї півдня на хутір їхати.
Виявилось, що то свиня-дочка. А в неї є свиня — мама. Як пішла вона з хвіртки, так ніяк і не закінчується. Величезна, як два зчеплені автобуси. Я й не відав, що такі на світі бувають.
А то була якась особлива австралійська порода. Як ця порода потрапила на глухий лісовий білоруський хутір — не знав ніхто.
Та найцікавішою на хуторі твариною виявилась не ця свиня, а собака Чарка.
— У мене чимало собак було, — розповідав Іван Білоус, — а ця найрозумніша. Вона як людина. Два будинки охороняє: мій і брата мого, на протилежному кінці хутора. У нас покрутиться, подивиться, чи все гаразд, і туди біжить.
— Собака на півставки, то й що ж?
— Вона ще таке робить, що не знаю, як і розповісти, ви можете не повірити.
— Що ж вона робить?
— А от що. Одного разу у нашої кішки котенята мали народитись. Вона ходила і нявчала цілий день. Набридло, що вона нявчить. Ми її за двері вигнали. Кинулись згодом — нема кішки, мабуть, замерзла чи вовк потягнув.
— А що далі було?
— А нічого. Через місяць кішка прийшла з двома котенятами. Її Чарка в корівнику прилаштувала чи в будці у себе і їжу їй туди носила.
Тут підійшла дружина Івана Білоуса і сказала:
— Ти про порося розкажи.
— А що про порося? — запитали ми з Прокопчиком.
— Якось в усіх свині опоросились. А у нас свиня велика, гуляє собі, а поросят немає. Та якось вранці приходимо, біля неї поросятко лежить. Малюсіньке таке, біле. Звідки взялося — однісіньке. У нас завжди зовсім інші поросята бувають. Та й не пора ще нашим з'являтись на світ. Ми пройшли по хатах на хуторі й дізнались, у кого такі поросята були. Вони були у сусідів наших через хату. От Чарці й стало кривдно, що в усіх поросята є, а у нашої нема. Вона й вкрала для неї поросятко.
Я почав Івана прохати:
— Розкажіть іще що-небудь про вашу собаку. А він сказав:
— Потім. Зараз усе з голови вилетіло. Бувають зустрічі з цікавими людьми, а то була зустріч з цікавою собакою.
— І справді! Вельми тямковитою і хазяйновитою виявилась ця Чарка. Ми навіть і не думали, що такі….
Е. М. І даремно! Адже тварини не лише думають, у них ще чудова пам'ять на добро. А радіти, засмучуватись, тужити вони вміють не гірше, ніж люди! Та краще б тварини не думали, а то іноді просто соромно стає за людей! Уявіть собі, що ви солодко спите взимку у своїй квартирі, та ось несподівано розчиняються двері — і на порозі стоять два ведмеді з рушницями… Цікаво, що б ви тоді про них подумали?!
— Та вже нічого хорошого, певно…
Е. М. От і я про те ж… До речі, є у мене на цю тему два оповідання. Одне про те, як ми, не задумуючись, іноді завдаємо тваринам лиха, а друге… Втім, краще прочитайте самі оповідання.
ІСТОРІЯ З ЯСТРУБОМ-ПЕРЕПЕЛЯТНИКОМ
Коли я був піонером, вважав себе великим знавцем звірів і птахів. Тому що прочитав три томи великого вченого Брема.
Я знав усіх ящірок, жаб, птахів. Міг запросто, побачивши контур птаха в небі, сказати:
— Це шуліка. А то сокіл-сапсан.
Тим паче що тоді тих ящірок і контурів було дуже багато.
Не знаю, куди всі вони тепер подівались.
І ось якось у лісі понад озером Круглим я знайшов яструбине гніздо. Я розповів про це приятелеві Миколі Судакову, такому ж великому фахівцю, як і я. Ми залізли в гніздо і взяли двох пташенят із трьох.