І почали їх вирощувати.
Вирощувати ми вміли, і наші яструби все росли і наливались силою. Вони ставали дедалі гарнішими і більшими. Від них летів пух на всі боки. Іноді вони дзьобались і, вилітаючи з клітки, перекидали лампи й вази, бруднили довкола себе усе, що траплялось.
Очевидно було, що їхнє місце не в міській квартирі.
Ми вдарились у паніку: пропонували пташенят для шкільних живих кутків, телефонували в міський дитячий зоокуток. Та ніхто яструбів-перепелятників брати не бажав.
Як же безглуздо ми чинили, коли брали їх з гнізда. На що ми сподівались — соколиним полюванням у місті зайнятись? Виявилось, що це тобі не папужки-нерозлучники, що будуть мирно гомоніти на шафі.
Мені тепер навіть розповідати про це соромно.
Коротше, я одного разу лишив вікно відчиненим…
Як я згодом довідався, Микола вчинив так само.
Що сталось з яструбами — не знаю. Найімовірніше, вони загинули від голоду або їх заклювали ворони… Є в мене крихітна надія, що вони потрапили до рук голуб'ятників і ті врятували їх. Тому що голуб'ятники іноді використовують яструбів, щоб сполохувати голубів, які занадто засиділись у неприступних місцях.
Я щасливий, що третього яструбенятка ми не зачепили, і батьки, мабуть, виростили бодай одного.
УКУС ГАДЮКИ
Це сталось у робітничому селищі Рагаціємс в Латвії. Ми з собакою Астрою, тібетським тер'єром, пішли до озера шукати бурштин. Побіля озера канал прокладали екскаватором, і у відвалах піску іноді траплявся вельми крупний бурштин.
Собаці Астрі бурштин був зовсім ні до чого, вона більше за компанію ходила, а я дуже хотів шматок бурштину знайти з мухою всередині. Такий бурштин рідко, та все ж трапляється. І та доісторична муха мене вельми цікавила… Я б її з сучасною мухою порівнював — у кого більше ніжок, більше крилець — і встановив би, як мухи протягом тисячоліть розвинулись.
Сяє сонце, я бурштин шукаю і раптом чую, моя Астра спочатку загавкала, а потім заскавуліла. Обернувся, бачу: Астра гарчить на маленьку гадюку, а гадюка на піску звивається, тихо сичить і відповзає.
«Вкусила вона чи не вкусила?» — думаю. І збагнув, що вкусила. Бо надто вже шпарко моя Астра лапою морду тре.
Я Астру схопив — і ходу в село. Там запитую у дідів:
— Що буває, коли собаку змія вкусить?
Вони мені кажуть, що собака день походить, потім стає млявою, корчі починаються і здихає.
— Пробі! Моя собака уже сіпається, у неї корчі.
Я її в рюкзак посадив і до сусіднього села на велосипеді подався. Там ветеринарний пункт був.
Примчав, стукаю. Вийшла жінка. Я їй кажу:
— Врятуйте мою собаку, її змія вкусила!
Жінка каже:
— Наш ветеринар у відпустці. Мені шкода вашої собачки, та нічим не можу зарадити. Я лише прибиральниця.
Я мало не заплакав. А жінка каже:
— Хочете, ампулу дам?
— Яку ампулу?
— З протизміїною сивороткою. Нам для корів видають. Ви в лікарню їдьте, собачці там укол зроблять.
— Якщо у вас ампула є, дайте мені шприц, я сам собі, тобто собаці, укол зроблю.
Прибиральниця каже:
— Ні, це не так просто. Є інструкція, як уколи робити. І не один, а кілька.
Вона принесла мені ампулу у яскравій картонній коробці. І там була інструкція. Спочатку треба було зробити укол із слабкого розчину сиворотки. Потім укол корвалолу, щоб серце стимулювати. Далі укол з концентрованого розчину. Потім ще якийсь.
Я лишив у неї велосипед, вибіг на шосе, сів на попутку і до міста Тукумса помчався. А собаці моїй дедалі гірше. Лежить тихенько у рюкзаку, тільки несподівано сіпатись починає.
Шофер мене до самої «Швидкої допомоги» підвіз. Я рюкзак із собакою лишив біля входу, сам у чисту-чистісіньку лікарню заходжу, де все біле.
Від цієї білизни я ще більш неохайним і брудним став. Лікарі на мене з подивом поглядають:
— Що з вами?
— У мене щенятко помирає, — кажу, — його гадюка вкусила. Допоможіть!
Їм почулось — «дитятко» помирає. Вони звеліли:
— Несіть його негайно сюди.
А коли я з собакою зайшов, вони почали гримати на мене. І між собою сердито по-латиськи заговорили.
Я їм кажу:
— Це не проста собака. Вона у кіно знімалась. Вона співати вміє.
Та вони ще більше гніваються. Тоді я їм кажу:
— Та послухайте. Сьогодні собаку вкусили, завтра хлопчика. А ви навіть не знаєте, як треба уколи робити. Ви бодай попрактикувались на собаці. Ось у мене ампула в кишені, а ось яка складна інструкція.
Лікарі замислились і кажуть:
— І справді, ми не вміємо протизміїною сивороткою користуватись. А ми ж «Швидка допомога». Гаразд, давайте вашу собаку сюди, будемо її рятувати. Тільки ви у своєму вбранні йдіть на вулицю. Коли треба буде, ми вас покличемо.