— По-твоєму, цього замало?
— Для тебе більше ніж досить! Ех ти, пітекантроп од інтелігенції!
Авжеж, вона може укласти словник лайливих слів і висловів. І не просто словник, а зразу видання друге, поліпшене і доповнене.
— Гаразд, Віро Петрівно, а з кого мені брати приклад? Хто є зразком інтелігентності у нашому великому обласному місті?
Бабуся відповіла:
— Коли б володіла не двома мовами, а п'ятьма… Закінчила б два інститути, а не один… і зробила б втричі більше корисного для людей, отоді приклад був би поруч.
— Ось тоді, бабусю, ти не робила б мені зауважень. (Пауза.) Та все одно дякую за лекцію. Мій запас знань у цій галузі збільшився вдвічі. Тепер мені значно легше морочити людям голову і удавати з себе те, чого ти, бабусю, так і не досягла.
— Тьху ти! — сказала вона.
— А можна, бабуню, додаткове запитаннячко? Скажи ти мені, моя дорогоцінна, чи повинна інтелігентна людина бути спостережливою?
Замість відповіді вона пильним поглядом обвела стіни. А на стінах мерехтіли плакати:
«Зменшимо лайливість, збільшимо усміхненість!»
Геть котлетопідгорання!»
«Піднімемо підмітання на небувалу височінь!»
— Це ще на яку таку височінь? — запитала бачуся. — Може, нам стелі підмітати?
— Навіщо стелі? Он на полицях скільки пилюки лежить.
— Гаразд, — погодилась бабуся. — Але якщо я ще щось про котлетопідгорання почую, доведеться гобі їдальньовідвідування підвищувати. — І вона попрямувала до дверей.
Зупинись, бабусю, — гукнув я, — зачекай. Ось прочитай це. — Я простягнув їй нижченаведений документ:
Головному редактору Циркконцерту тов. Тихомирову А. С. від клоуна Івана Шубовстя. Копія до обласної газети.
ЗАЯВА
Оскільки ви анітрохи не тямите у специфіці нирку, позбавлені почуття гумору, боїтесь усього незвичного, тобто класично не відповідаєте своєму місцю, пропоную Вам подати заяву про звільнений л роботи за власним бажанням.
Наша діяльність завдала чимало шкоди нам і глядачам. Вам доцільніше завідувати матеріальними цінностями або протипожежною безпекою. Я зі свого боку обіцяю підшукати таке місце. Причому Ви майже нічого не втратите в зарплаті.
Травень. Циркконцерт.
Клоун Іван Шубовсть».
Зараз я поясню, звідки взявся цей дивний папірець. За фахом я — Іван Шубовсть. Прізвище моє — клоун. Тобто навпаки. І нині я перебуваю у глибокому конфлікті з Тихомировим Анатолієм Сергійовичем.
У кожній організації нашого типу звичайно верховодять три особи. Це — директор, головний режисер і редактор. Директор відповідає за всю організацію в цілому. Редактор — за репертуар, тобто за все те, що проголошується зі сцени. А головний режисер ставить програми і спектаклі.
Посади ці приблизно рівнозначні, і в кожній видовищній справі командує звичайно та особа з трьох, яка досвідченіша, енергійніша і наполегливіша.
Анатолій Сергійович Тихомиров — новачок. Направлений до нас із центру. Із спортивної організації. Він загалом молодий. Але орудує усім. Вірніше, заважає усьому. Якщо у нас вийшло щось вдало в цирку чи на естраді, значить, він просто недопильнував, не встиг зіпсувати чи заборонити.
Його головна теза: «Ми працюємо не для глядачів, а для керівництва». З одного боку це жарт, а з другого — майже вказівка."Для чого нам нові номери? Поки є місця, де ще не бачили старих. Треба міняти не репертуар, а глядачів. Не вихоплюйтесь! Працюймо спокійно, за давнім звичаєм, як діди й батьки…»
Зайшов я до нього у відділ три тижні тому.
— Я оповідання приніс. У газеті знайшов. Про сучасного Діогена. Хочу сценку зробити.
— Про що оповідання?
— Там один муж бочку знайшов і вирішив залізти в неї, аби спокійно поміркувати. А йому все заважали. «Навіщо бочку вкрав? А якщо до нас іноземці завітають, побачать, що в тебе квартири нема? Ану вилазь!»
— А ти тут при чому?
— Я бочку на сцену викочу. Залізу в неї, а шнрехшталмейстер діставатиме мене.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Що у нас іноді Діогенам життя на дають. Повчальників надто багато розвелось.
Тут втрутилась заступниця Тихомирова, Кічалова Марина Вікторівна. На перші дві секунди — миловидна жінка з великими зубами.
— Якщо ви клоун, налийте води в бочку і сидіть там. А в Діогенів гратись нічого. На арені це блюзнірство.
— Та це ж просто жарт!
— Нічого собі жарт! Діоген — знаменитий грек. Ми не повинні давати підстав для наших ворогів ідеологічних! Ти що, забув, що ми не одні живемо?