головний інженер / директор заводу = завуч / директор школи
Звідси:
головний інженер = завуч * директор заводу / директор школи
На цьому все завершилось. На зворотному шляху Дмитрієв у мене запитав:
— Це хто ж у нас на моєму заводі делегацію на підлогу поклав? Чому я нічого не знаю?
— Тому що до вашого відома, Вікторе Павловичу, не все доводять. Надто вже ви людина сувора. Несподівана й сувора. Це раз. По-друге, то я делегацію поклав на підлогу. Дуже вже не полюбляю я чиновників. І коли вас до главку переведуть начальником, про що чутки наполегливі ходять, делегацій по цехах не водіть!
— А пішов би ти до дідька! — сказав Дмитрієв.
РОЗДІЛ N+6
(Картопляний)
— Дорога бабусю і дорогий товариш Топилін! Ось дивитеся ви на мене і мене судите. І не тому, щоб самим зробити висновки і чомусь навчитись, а тому, щоб мене змінити. Зберегти ви мене хочете і поліпшити. А того не розумієте, що все це марно. Бо я в житті не просто рухаюсь, а іду, підштовхуваний паровозом. За мною сила. А вагони його завантажені чавунними відливками. І затримувати мене безглуздо. Я проломлю будь-яку перепону. Або розіб'юсь сам.
— На будь-який паровоз є свій стрілочник! — : сказала бабуся.
— І дарма ти гадаєш, що поїзд такий неповороткий, — зауважив Топилін. — На ньому і праворуч можна рушити, і ліворуч. І, між іншим, у зворотний бік, І нікого ще не тішило, що машиніст дурник.
— По-перше, я й не машиніст навіть. А по-друге, я далеко не дурник.
— Ти у нас, звісна річ, світоч! Ну просто маяк мудрості[2]. Ну та гаразд, розповідай далі. Про свої догани та подяки. На черзі була:
«ДОГАНА ЗА ОРГАНІЗАЦІЮ БЕШКЕТУ ПІД ЧАС ПОЇЗДКИ НА ЗБИРАННЯ КАРТОПЛІ».
Якось так виходить, що начальство повсякчас мене позбавитись хоче. Надто багато я завдаю йому клопоту. Коли люди потрібні на картоплю чи на склад овочі перебирати, моє прізвище першим називається. А на тих складах або картоплі у мене знову пригоди.
Тоді я був уже інженером. І витурили мене на збирання картоплі холодної осені.
Підігнали до прохідної машини. Дивлюсь я, що за народ на них сідає, і жахаюсь. Або діти зовсім, учні, або досить похмурого вигляду бовдури, і в рюкзаках у них посуд бряжчить.
Час гарячий. Кожний сумлінний працівник на обліку. Кого майстер відправить у підшефне село? Або учнів або справжнісіньких нехлюїв. Із інженерів лише я та Майка Гаврилова з лабораторії гіроскопів. Я у Майки запитую:
— Ти чого це їдеш? Бачиш, яка тут публіка?
Вона у відповідь каже:
— Коли ми в інституті на картоплю їздили, вельми весело було. І тут, гадала, буде так само. Хотіла без заводу відпочити. Та, либонь, не навідпочиваєшся.
Приїхали. Поселили нас у школі. Запитали:
— Хто вміє варити?
Вийшов один дядя похмурий.
— Я, — каже, — кухарював.
Відвезли його на кухню, показали, де котли, де дрова. Але продуктів не дали.
— Завтра дамо, на обід. Ми ваше начальство попередили, щоб на перший день їжу брали з собою. Спершу самі годуйтесь, а вже потім за наш рахунок поправлятиметесь.
Пішли ми з Майкою гриби збирати…
Повертаємось до школи, а там дим коромислом — бійка зчинилась. Двоє здорованів б'ються. Один у тільнику, другий у гімнастерці на босі груди. Той, котрий у гімнастерці, лопату схопив. Зараз у володаря тільника мізки виб'є.
Я втрутився, схопив його поперек спини і на матрац швиргонув. Тут морячок на мене кинувся. Ледве я втік. Через півгодини до мене двоє підходять. Один морячок, другий спокійний, як шафа чи диван. Він запитує:
2
Бабуся, звичайно ж, хотіла сказати, що я бовдур. Вона, власне, це й сказала, лише не словами, а інтонацією, жестом. І я вирішив надалі, коли подібне станеться, трапиться фраза, що вимагає домислювання чи інтонаційного роз'яснення, ставити спеціальний натякувальний знак —!. Ще його можна назвати іронічним або знаком іншого смислу. Можна сказати про кулькову ручку:
— Понадпланове — отже, найкраще! — І усім зрозуміло, ручка гарна.
А можна сказати так:
— Понадпланове — отже, найкраще! — І всім зрозуміло, що ручка не пи… ось… чо… паста у ній неякісна.