— Агресивність у піддослідного Стьопи зросла. Тямковитість зменшилась. Він просто рветься до бою. Погрожує представникам науки. Тому я пропоную усім перейти до спортивного залу.
Там за домовленістю з вчителем фізкультури мати були постелені на підлозі і боксерські рукавички висіли на цвяшку.
Усі мої слухачі зайшли туди і поставали вздовж стінок.
— Отже, — сказав я, звертаючись до аудиторії, — завершальна частина лекції — три раунди по три хвилини. Демонстрація агресивності асистента і втрата координації. До речі, я не так уже рвусь до бою. Коли є бажаючі замінити мене, ласкаво прошу.
— І не подумайте, — сказав їм Стьопа. Бажаючих не було. Усі чекали, що буде.
Я простягнув Стьопі рукавички.
— Хлопці, хто на боксі розуміється?
Вийшло кілька учнів.
— Ти будеш його секундантом. А ти будеш моїм. А суддею у нас буде Іван.
Ми надягли рукавички. Від Стьопи так і віяло ненавистю.
Вже на першій секунді зібрався він і вдарив мене. Мало щоку не відірвав. Жилавий хлопець. І п'є і курить вже стільки років, а сили в нього на двох непитущих вистачить. От він — краса підворіття, гордість глухого провулка в усіх проекціях і ракурсах.
Я поки у бійку не встрявав. Усе відбивався і вивертався. Усе відбивався і вивертався… Однак важко було. Тому що він уже і ліктем силкується вдарити, і коліном. І взагалі звіріє.
Під час перерви я чую, Стьопі щось нашіптують його дружки. А він ледве дихає. От-от захлинеться від нестачі повітря. І спеціально для нього перерву затягують. Пора кінчати.
І справді. Відпочив морячок і знову на мене кинувся. І силкується вже вдарити головою.
Я спокійно прицілився і в потрібну мить крок йому назустріч зробив. Тобто обидва ми з усіх своїх молодих сил бідолашного Стьопу саданули. І ліг мій демонстрований. Чудес не буває. Проти науки безсилий навіть найпалкіший ентузіазм.
Тут і сонце зайшло за хмари, і темно і похмуро стало у синьому сільському спортивному залі…
Я пішов на кухню, речі поскладав — і на станцію. Збагнув я, що мої взаємини із Стьопою добром не закінчаться.
І справді. Як мені розповіла згодом Майка Гаврилова, він того вечора добрячий бешкет вчинив.
А ще через кілька днів я догану одержав і позбавлення премії за самовільний від'їзд. Почали профкомівці Стьопин бешкет розглядати і з'ясували, що то я його підпоїв. А сам він зроду-віку про горілку й не чував. Так, здогадувався, що вона є і що компреси з неї роблять. А щоб у рот — ані-ні! Ох, не люблю я отих морячків.
РОЗДІЛ N+8
(Як я в цирк ходив)
— Я розумію, — сказала бабуся, — у таких умовах важко бути улюбленцем колективу.
— Не лише колективу, а й окремих осіб, — додав Топилін. — Незважаючи на надзвичайну популярність професії — жодної коханої дівчини.
— Твоя діяльність позначена дивним характером, погодься, голубчику, — сказала бабуся. — І немає тобі щастя в особистому житті.
І нема мені щастя в особистому житті… нема його… нема, і взяти нема звідки. І бог з ним. Хіба в цьому щастя!
Тут задзвонив телефон.
— Алло! Мені потрібен Іван Шубовсть… — Я вас слухаю.
— Це Кічалова. Мені вельми неприємно з нами розмовляти, але за службовим становищем я зобов'язана це робити. Отже, завтра о четвертій…
Я не дав їй договорити. Мій блазенський механізм спрацював як затвор фотоапарата. Я закричав:
— Марино Вікторівно! Що ви кажете! Ви ж просто мене вбиваєте!!! Це особливо кривдно чути від вас. Від людини, котра завжди по-доброму ставилась до мене з добре прихованою симпатією!
Вона навіть оторопіла.
— Я до вас добре ставилась?! Хто ж вам про це сказав?!
— Наші, наші сказали. Наші люди, Марино Вікторівно, а вони знають усе!
— Та нічого подібного.
— Марино Вікторівно, а я через вас до Цирк-концерту поступив! Гадав, де ви, там і правда! І натомість…
Вона збагнула, що я просто блазнюю.
— Вам лікуватись потрібно. Словом, завтра о четвертій у місцевкомі попередній розгляд справи. Я вас попередила.
— Марино Вікторівно! Я вам там призначаю, побачення. Ви мене легко впізнаєте. Я буду найсором'язливіший!!!
Ту-ту-ту-ту…
Чому невідомо, але повсякчас переслідує мене бажання людину розсмішити. Їду я в автобусі, за містом. Сидить кондукторка, похмура така. Я їй гроші даю:
— Дівчино, дайте квиточок. Коли можна, якомога кращий, будьте ласкаві…
Вона позирає недовірливо. А я пояснюю так щиросердно:
— Мені для хворого. У них там з квитками заріз…
Або лікар у поліклініці мені радить: