— Який дріт? — насторожився Іван Корнійович.
— Який? Під куполом. По якому ви з народом підете. Активістів нестимете.
— П'ятнадцять чоловік він точно не витримає! — втрутився директор. Чи то в гру ввійшов, чи то в ньому свій Іван Корнійович сидів.
— Не біда, — каже Мосалов. — Ми його балкою двотавровою замінимо з дюралю. Такою, як рейка.
— Вірно, — сказав я. — По ній ще тачку можна везти з піском. А Іван Корнійович нас не підведе.
— Тоді по руках. Отже, пару днів на репетиції, а потім я до вас з апаратурою і з кореспондентом з-за кордону. Всі інші справи відкласти!
— Як відкласти? — каже Іван Корнійович. — А тес? У мене тес для помосту не пилямши. Хто ж його робитиме?
— Справді, хто? — спитав директор.
— Як хто? Та цей — нижній акробат. Його на виробництво кинемо. Хай він і пилямши.
— Його? Він? — вигукнув Іван Корнійович. — Та щоб я отому бугаєві свою циркулярку довірив?! Він же її зіпсує. Та я потім двадцять днів по цирку зубці збиратиму! А що техніка безпеки скаже? Ой, насмішили мене! Ніколи в житті я так не реготав. Через якусь обкладинку хотіли нову пилку зіпсувати! — Повернувся і пішов.
Похмурий чоловік промовив:
— Ну що? Виконав він умову. Іван Корнійович сам сказав: насмішили.
Директор не згоден:
— То він лише сказав: «насмішили». А сам не засміявся. От коли б він зареготав і зуби показав. Справа інша.
Тут я закип'ятився:
— Давайте ще раз вашого Сидорова. Не може бути, щоб я людину розвеселити не міг.
Вернули Сидорова.
— Іване Корнійовичу, ще одна справа до вас є. Нас часто лають за те, що ми від життя відірвані. Що нічого у нас про виробництво в програмі немає. Про робітничий клас. Давайте це виправляти.
Іван Корнійович насторожився. Чого це сьогодні всі на нього напосіли?
— Давайте.
— Будете ви у нас виступати. Винесете на арену верстат трубозагинальний. Можете?
— Можу.
— Затиснете у ньому трубу. Зумієте?
— Зумію.
— І на очах в усіх трубу загинатимете. Або нарізку робитимете дюймову.
Сидоров поглядає на мене нашорошено. Не збагне, чи то жарт, чи то серйозна розмова. Та навколо начебто начальство.
— Чому дюймову? У нас і мітчиків таких нема.
— Значить, метрову. Або дрібну. То байдуже. Дамо вам халат нейлоновий з блискітками. Га?! Уявляєте! Зачіску зробимо під Жерара Філіпа. Музика. Арена жовта, верстат сяє. Навколо прожектори! Жінки з квітами! Ваш халат вилискує! Верстат гуде! А під кінець ви стійку на верстаті на одній руці робите. Ноги у вас в сторони, а в зубах гайковий ключ! Як кісточка!
Тут Іван Корнійович як пирснув!… Навіть цвяшки із нього вискочили. Либонь, уявив себе збоку: ноги догори, а в зубах гайковий ключ.
— Ну вас к чортовій матері! Робити вам нічого, лише голову морочите. — І пішов.
Похмурий чоловік каже:
— А що? Це ідея! Смішний номер вийде, коли клоун на сцені дрова рубатиме. А на «біс» дрова в стіс укладатиме.
Вони почали з директором обговорювати ідею.
— А мені ж як бути? Берете мене?
— Беремо, беремо, — відповідають. — Тільки нам ваша допомога потрібна. На нас в управлінні гриматимуть, що ми інженерів у блазні переманюємо. Вам на доказ і їх смішити доведеться… Зможете?
— Звичайно. Такого випадку в житті не було, щоб я людину розсмішити не зміг.
— А як ви їх будете смішити?
— Я їм загадку загадаю дитячу.
— Яку саме?
— Вісім ніг, а всередині гривеник.
Вони замислились.
— І що ж воно таке?
— Дві свині цілуються.
Тут і похмурий чоловік не витримав. У нього щось схоже на посмішку Фантомаса з'явилось. Ту, скажімо, теплувату посмішку я тоді з собою й поніс.
РОЗДІЛ N+9
(Як потрапляють у Циркконцерт)
Після дзвінка Кічалової бабуся довго мізкувала, малювала якісь схеми, потім зробила коротке повідомлення:
— Мені дедалі більше подобається твоя ситуація у Циркконцерті. Тут є два варіанти. Або вони прагнуть серйозно розібратись у цій справі, і це робить їм честь. Або вони надзвичайно зацікавлені в тому, щоб позбавитись од вашої милості. В такому разі вони роблять помилку за помилкою. Чим більше людей залучено до цієї справи, тим менше шансів лишається вчинити волюнтаристськи. Кожний зайвий день до суду працює на нас. Він робить ситуацію не вкрай скандальною, а звичайною. До неї звикають і не чекають крайніх заходів.
— Отже, вигідніше завтра не з'явитись. Зволікати.
— Ні в якому разі. Не можна їх дратувати. Треба і з'явитись і зволікати. А твій Тихомиров напевне не з'явиться. І це буде його помилкою. І головне, — вела далі вона, — тобі необхідно визначити критерії.