— Які критерії?
— От які. Ти обвинувачуєш Тихомирова у відсутності чуття гумору. Говориш, що він боїться всього нового. А чим такі речі доводяться? Може, тестами на дотепність? Може, тим, що відхилені ним речі були де-небудь надруковані? Коротше, дізнайся, яких од тебе чекають доказів.
— Так вони і сказали… — втрутився Топилін. — Що, вони собі дурники?
— Не слід про них думати наперед погано. Я ще не бачу жодного доводу проти них. А рішення прийматимуть вони. І рішення не з легких. І єдине, що ми можемо зробити, — це переконати їх прийняти правильне рішення.
Я слухав і робив «жабку» на підлозі. Далі вона сказала:
— І ще я вельми сподіваюсь на твого «хрещеного».
«Хрещеним» моїм був головний режисер Циркконцерту Мосалов Антон Савелійович. Той самий, котрий посміхнувся мені посмішкою Фантомаса. Тоді, після мого першого візиту, він узявся мені допомагати.
Не можу твердити, що він був людиною вельми славною. Досить жорстокою людиною він був. У широких народних масах про таких кажуть: помісь бульдога з мотоциклом. Та була в ньому дивна внутрішня веселість — мислити вмів нестандартно і полюбляв усілякі відхилення від стереотипу. Як у мистецтві, так і в особистому житті. Він мене запросив додому. Чомусь ми сиділи на кухні. Він говорить:
— Наша організація гастрольна. Ми прокатуємо готових акторів, а самі їх не готуємо. Тому взяти… вас… тебе… на роботу не мали права. Та раз на рік ми оголошуємо набір у нашу організацію. Беремо людей з готовими номерами. У цей час є можливість проскочити. І одержати гарну ставку. Переглядає номери авторитетна комісія з представниками філармонії. Усе вирішується зразу. І моя порада тобі… вам… давай на «ти» — негайно розпочати підготовку номера і його обкатку…
… Я відправлю тебе до свого приятеля. Він письменник, гуморист. Колишній естрадний автор. Просто так робити естрадний номер його навряд чи впрохаєш. Ця робота надто трудомістка і не почесна — для початківців. Але мені він, либонь, не відмовить. Я його дружину в першу лікарню народжувати влаштував. Та й ти на нього напосядь. Може, щось і вийде.
… Тепер далі… Одна справа людей в житті смішити, інша справа — зі сцени. Зі сцени у стократ складніше і не всім дано. Тому, одержавши номер, ти повинен його обкатати. І зробити це найліпше у піонерському таборі. Працюючи там керівником художньої самодіяльності. Або масовиком.
У мене аж очі на лоба вискочили. І Мосалов порадив зафіксувати цей вираз обличчя.
— У тебе з мімікою кепсько. А такою «витрішкуватістю» не розтринькуються.
Далі він скупо і жорстко мені все розтлумачив. Навіть природжений актор має звикнути працювати на публіці. Треба переступити через якийсь психологічний бар'єр. Зробити цей крок допомагає досвід. Знову ж таки починати легше на дітях. Дорослі вважають природним стан розповідання і показування чогось дітям. А надалі вдалий дитячий номер легко переноситься на дорослу аудиторію. Оскільки дорослі — ті ж діти. Це його, Мосалова, теорія, а може, навіть майбутня стаття для журналу «Цирк». Я муситиму підтверджувати її на практиці. Але гарантій нема. Оскільки гумор — край неходжений і все, що писали теоретики, або непридатне для практичного керівництва, або миттєво застаріває.
От воно як. — А я ж гадав, що все те жартики!
— Отже, починаєш ти з номера і ходіння на наші концерти за лаштунки. І знай: виробництво гумору — це те ж виробництво товару, той же завод. Лише відсотків на тридцять більше несподіванок.
Від всього цього у мене відчутно похололо в кишках і настирливості поменшало. Коли б мав я звичку з кимось радитись, я б порадився і, безумовно, продовжував би кар'єру інженера-технолога з гумористичним ухилом. (До речі, цей ухил вельми шкодить кар'єрі. Жартунів терплять лише в межах цеху. Якщо жартівник має популярність у масштабі всього підприємства, він хутко міняє роботу. А жартунів, популярних у всьому районі, я просто не пригадую. Якщо то, звісна річ, не професіонали і не міські божевільні.)
РОЗДІЛ N+10
(Тонкощі нової професії)
Тихомиров помилок не припускався. З'явився на попередній розгляд. Чепурний і суворий. Разом з ним була Кічалова Марина Вікторівна, Мосалов, директор і наш профкомівський бос Север'янцев. (Особа п'ята. Север'янцев Андрій Павлович. Режисер. Поставив кілька гарних спектаклів і номерів. Прагне всесвітньо прославитись і зовсім не прагне з будь-ким сваритись. Ввічливий. Скоріше гнучкий, ніж твердий. Член усіх комісій, засідань, пленумів, правлінь, семінарів. Усюди заступник голови чи віце-президент. З погляду всесвітньої справедливості людина все-таки корисна. У суді, очевидно, захисник.)