Ми вийшли на вулицю і попростували до меблевого. По дорозі гуморист говорив:
— Своїм кращим номером я вважаю казку із залом. Я виходжу до дітей (на дорослих страшно) і пропоную їм вигадувати зі мною казкову історію. Вони погоджуються. Далі виходить приблизно так:
«В одному селі, діти, жив-був…» «Хлопчик»… дівчинка»… «старий зі своєю старою»… «Гаразд. І було йому скільки років?»… «Тридцять»… «шістдесят»… «дев'яносто»… «Так, хто більше?»… «Тисяча років!» «Стоп, приїхали! А стара?»… «Дві тисячі років!»… «Отже, стара була доісторична. Музейний варіант»… І так далі за цією схемою. «Якось пішов старий у ліс. А в лісі жила зла-презла…» «Вовчиця»… «Баба Яга»… «собака». Вона каже старому: «Зараз я тебе з'їм!» А він у відповідь: «Не їж мене. Я принесу натомість що-небудь їстівне. Я принесу тобі…» Кричать: «Свою стару!» Я їх урезонюю: «Чого це ви такі кровожерні? Ні, не свою стару я принесу, а щось інше, смачне. Ну, хоча б апельсини». Вони кричать: «Ні!» — «Чому ні?» — «Нема їх у магазинах! Не завезли ще»:
А час тоді справді був без'яблучний і безапельсиновий у цих краях. Я розгубився… «Ну, а торти є?» — запитую. «Є!» — кричать.
Мені полегшало. І всій бригаді, що зі мною їздила. Але і в інші часи, у найзабезпеченіші, така казка може завести будь куди. В одному піонерському таборі мені діти усе якогось Дмитрієвського підсовували. «І пішов Іван-царевич у палац, а там сидить…» — «Дмитрієвський». Або: «І зібрались усі чудовиська разом: Соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Баба Яга, кіт Баюн, і прийшов до них із далеких країв сам…» — «Дмитрієвський». А згодом я довідався, що то начальник табору.
Я ні в чому не заперечував Великому Гумористові. Чим більше я з ним погоджуватимусь, тим кращим йому видамся. До того ж він говорив цікаво і про речі мені практично незнайомі. Я лише підтакував.
Поступово підходили футболісти, і розпочалась гра. Товстий Вітальна Юрашев дійсно грав непогано, у його грі була система, на яку він націлював свою команду. Звичайно він стояв у захисті і, коли суперники накочувались на нього, чекав, аби м'яч спрямували слабкому гравцю. Як правило, від таких гравців м'яч бодай на півметра, та все ж відскакує, не липне до ноги. Доктор кидався на нього, гарбав м'яча і мчав навстріч нападаючому клину. Поки усі загальмують та розвернуться, він уже далеко попереду, та не один, а із студентом — молодцем із спортивного інституту.
Я усе це розтовкмачив Дзюровському, і ми застосували контратаку. Стояли в захисті. Глухо.
Тоді Вітальна нову тактику застосував. Поставив Чорного Ящика біля наших воріт і через усе поле йому пасував. Народ гарячий, всі гасають, про Чорного Ящика забувають. А Чорний Ящик — чоловік холоднокровний, як машина, стоїть і жде собі. Потім отак беземоційно по воротах бух! — і штука.
Тоді ми іншу, контрнову тактику винайшли…
І так до дванадцяти. І рахунок у нас був, як у дворової дітвори, п'ятнадцять — двадцять один на їхню користь. А потім ще до голу, один — нуль на нашу користь. Словом, нічия.
Після цього на майданчику за ліфтом поговорили п'ять хвилин з усіма і знову до Дзюровського пішли. Лекцію дослуховувати.
Великий Гуморист продовжував:
— А от який номер я вважаю найцікавішим за останній час і хочу вам порекомендувати. Його придумав один київський автор — Чеповецький. Прочитайте його листа.
У тому листі мене стосувалось таке:
«… п'єса-клоунада для дитсадка… Тобі зараз переповім сюжет. У ній діють ляльки — заєць Федя і крокодил Гога. (Зауваж, не Гена.) І клоун Борис. (Це той самий хворий актор.)
Так от. Заєць Федя дуже розумний і веселий. Він робить зарядку, співає, читає по складах. У нього своя власна соска у вигляді морковки. Ще він показує фокуси — дістає у клоуна Бориса із-за пазухи і кишень яйця, іграшки, навіть гроші. А худорлявий крокодил Гога — нудний і похмурий. Він не вміє читати і лише любить зайців. Особливо Федю. Та для Феді це кепсько, тому що все, що крокодили люблять, вони з'їдають. І ось, коли Борис заґавився, крокодил проковтнув зайця. Тобто Федя щезнув. За допомогою дітей Борис здогадується, що Федя, певно, всередині Гоги. Сам Гога гордо мовчазний. Борис не губиться: бере дві телефонні трубки і пропонує одну проковтнути крокодилу. Таким чином можна перемовлятись із зайцем. Той повідомляє, що загалом жити у Гоги в череві можна, та лише там темно й нудно. Він просить надіслати йому електричну лампочку. Гога не заперечує, і лампочка запускається у черево. Тепер світло й видно, що у Гоги в череві страшенне безладдя, а підмести, між іншим, нічим… Борис надсилає зайцеві іграшки, віник, пропонує бажаючим дітям помандрувати до Гоги в черево, погратись з Федею.