— Що? — похмуро говорив Роберт. — Він — мене? Та я… Тьху!
Ноги я вставляв у ноги бегемота, однією рукою тримав його голову з розкритою пащею, а другою управляв то зайцем Тузиком, то передніми лапами Роберта. Я прикріпив до його тулупа гачки і міг фіксувати передні кінцівки у будь-якому виразному стані. Наприклад, біля носа.
— Не витирай ніс ногами, — казав я.
— Чого?
— Не витирай ніс ногами.
— А чим?
— А тим, чим належить. Що в тебе у цій кишені?
— У ці… й? Дір… ка.
— А в тій?
— У ці… й мило.
— А що має бути у кишені в кожної культурної людини чи звіра?
— У кожного?
— Угу.
— Батон.
— Який ще батон?!
— З ізюмом.
І йшло у мене, і їхало. Назбирувались цеглини до майбутніх сценок. І дітвора сміялась, і я звикав до аудиторії. Ну, малюки! Чудові малюки! Якщо мене коли-небудь кореспонденти перед смертю запитають, я їм скажу: «ІНТЕРВ'Ю, ДАНЕ ГРУПІ НАШИХ І ЗАРУБІЖНИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ КЛОУНОМ ІВАНОМ ШУБОВСТЕМ ПЕРЕД САМІСІНЬКОЮ СМЕРТЮ»
(Публікується вперше)
Запитання журналу «Крокодил»:
— Подейкують, що на останній сторінці багатьох наших журналів нема гумору. Чи так це?
Відповідь Івана Шубовстя журналу «Крокодил»:
— Ні, не так. На останній сторінці багатьох наших журналів є гумор. Та він дещо своєрідний… Не смішний.
Запитання журналу «Веселые картинки»:
— Чому розумні, коли думають, чухають голову так (чухає чоло), а дурні отак (чухає потилицю)?
Відповідь Івана Шубовстя журналу «Веселые картинки»:
— Зараз подумаю (чухає потилицю).
Запитання Центрального телебачення. Вельми вродлива блондинка:
— Що ви вважаєте в житті найважливішим?
Відповідь Івана Шубовстя центральній блондинці вельми вродливого телебачення:
— Дітей і космос. Дітей і космос. Дітей і кос… Дітей і… Ді…
Дітвора благала мене:
— Хай Роберт загадку відгадає.
— Яку?
— Не гавкає, не кусає, а в дім не впускає? Що то?
— Ліфтерка, — з ходу відповідав Роберт.
— Нє-а… Ніправильна.
— Правильно. Не гавкає? Не кусає? А в дім не зайдеш.
— Це замок! За… мок!
— І завмаг. Завідуючий магазином. Він, знаєш, чому в дім не пускає?
— Чому?
— У нього зайвих речей багато. Гадає — ревізія.
— А ще загадку можна загадати?
— Прошу. Тільки що-небудь просте, селянське. А то ви нас з Робертом замордуєте.
— Хто його роздягає, той сльози проливає.
— То… сторож коло магазину. З рушницею.
— Не сторож! — кричать.
— Значить, ведмідь у шкурі. Спробуй його роздягни.
— І не ведмідь… а цибуля. Ци-бу-ля. Коли її чистять, усі плачуть.
— І коли сторожа чистять, усі також плачуть.
— Чому?
— Такий він худорлявий. Дивитись жалко.
РОЗДІЛ N+13
(Продовження Мурки)
Отже, космос і діти. Космос і ді… Звісна річ, мол… Бо із старшими справа гірша. Старші діти, як я встановив, бувають двох родів військ. (Тобто просто двох родів. Війська тут ні до чого. Ці слова у журналістиці повсякчас поряд стоять. От стереотип і спрацьовує.)
Перший рід, а вірніше, тип старших дітей, — це діти, які від дітей узяли все краще — товариськість, вірність слову, 100-відсоткову доброзичливість до співрозмовника, і від дорослих — уміння приймати рішення, відповідальність за свої вчинки, мужність.
Другий тип — гірший. Вони від дітей узяли все погане — доглядайте за нами, ми — діти, квіти життя, ми — маленькі, нам усе дозволено, і від дорослих — ми найрозумніші, нас нічого вчити, куріння — то наша особиста справа, коли бажаємо, тоді й приходимо в палату. Вірно каже дитячий народ про таких: «Діти — квіти життя… на могилах своїх батьків».
Саме таким був у нашому таборі перший загін.
Їм нудно. Розважайте їх. А спробуй їх розважити, коли їх, окрім танців, нічого не цікавить. Танці при свічках, при багатті, при поезії Єсеніна, при вечорі патріотичної пісні, при млинцях із запрошенням першого загону другим і другого першим.
Обличчя дитячі, а із спини — дорослі дорослими. Чудові діти, вітамінами та дефіцитними продуктами нашпиговані. Так собі недоростки підібрались. І ніхто з ними впоратись не міг. Один вожатий на панібратство з ними пішов — ходив пити з ними квас на станцію. Другий відмовився через день. А третю, знамениту, найзалізнішу, через тиждень з серцевим приступом відвезли.
І став я міркувати: а чим би я їх узяв? Чим би я їх узяв? Яким чином з ними впорався?.. Придумав.