Ой, один необережний жест, і мало не загримів з дроту разом з телефоном.
— Ти казав, що вона надрукована десь. Пам'ятаєш? Знайди, будь ласка, її. Чого б це не коштувало. У ніжки вклонюсь.
І знову жонгляж і баланс. Якщо я висококласний фахівець, я не пропаду. Будь-де цінують фахівців. Навіть дуже кляузних і скандальних.
— Бабусю, а ти мене чим порадуєш? Яких заходів вживає генеральний штаб?
— От, — мовила вона. — Ця штучка нам знадобиться.
— Що то?
— Запрошення на товариську вечерю. Сто примірників придбала.
Читаю:
«Шановний (на, ні) ……….. запрошуємо тебе (вас, усіх вас) на товариську вечерю з нагоди ……………..
Вечеря відбудеться в приміщенні …………
за адресою ………….
Початок товариської вечері ………..
Форма одягу …………….
З повагою …………………»
— Авжеж, саме на часі, бабусенько, нам товариські вечері влаштовувати на сто осіб, коли у нас товариський суд на носі…
І тут же я дотумкав:
— Оце так бабуся! Молодчина ти, Віро Петрівно, світла голівонька! Неправильно ми поводимось. Усе про молодь піклуємось. А треба бабусь виховувати. Сто тисяч бабусь, як моя, і ми всю промисловість поставимо на ноги! І проблему виховання молоді вирішимо.
— Зрозумів тепер?
— Тепер збагнув. Тепер зрозуміло мені. Розумниця моя бабуся! Коли ми праві — треба якомога більше людей до цієї справи залучити! Чим більше людей бере участь, тим менше можливостей зробити помилку. Прописна, нікому не відома істина з часів Юлія Цезаря.
Коли все те виразити формулою, напевно, вийде:
— імовірність помилки.
— коефіцієнт об'єктивності.
— кількість людей, зацікавлених у допущенні помилки.
М — кількість людей, не зацікавлених у допущенні помилки.
Якщо переносити цю формулу на суд, то — це прокурор, а М — кількість присяжних засідателів, — скоріш за все настрій судді. Мені здається, завжди більше одиниці.
З такої точки зору я почав заповнювати запрошення. Прізвища вписувати і вечерю на суд заміняти.
«Шановний Сергію Миколайовичу! Запрошуємо Вас і всіх Вас на товариський суд з нагоди того, що клоун Іван Шубовсть запропонував своєму начальникові Тихомирову звільнитись з роботи як непридатному. Суд відбудеться за адресою: Світлаєвський пров., 11. Ваша присутність бажана для справедливості.
Початок товариського суду о 15.00.
Форма одягу урочиста.
З повагою підсудний І. Шубовсть».
Сергій Миколайович Носач — автор-виконавець циркових куплетів. От йому вже Тихомиров поперек горла стоїть:
— Імпровізувати на сцені не можна. Невідомо, куди це заведе…
— Міське начальство висміювати не слід. Буде негативна преса…
— Про кохання жодного натяку. До нас десятикласники ходять…
— Про п'яниць не можна. На наших концертах іноземці бувають. Вони можуть подумати, що в Росії все ще пиячать…
— Пре що ж можна співати?
— Про виробничу дисципліну. Що дехто її недостатньо високо підвищує. А дехто «іноді, часом ще бува» трохи понижує.
А Сергій Миколайович до успіху звик. До того, що публіка ахає іноді від його натяків і висновків. Я просто був вражений, як за таких умов, на порожньому місці можна творити щось смішне.
Ось чорноморські куплети:
Про черствий хліб у Білоомуті:
Нічого особливого, але й нічого крамольного. А Тихомиров наказує ці рядки у двадцятьох інстанціях погоджувати.
— А в управлінні пляжів ви були? А що торгове начальство каже? Зрозуміло. І все-таки ми ті поспівки знімемо. У вас є куплети про телевізор.
— Та їм же тридцять років!
— Отже, перевірені. Тут їх ще не знають.
— Але ж ми можемо допомогти громадянам.
— А можемо й зашкодити. То справа серйозна. Хай цим «Фитиль» клопочеться чи «Крокодил». Ми — концертна організація, а не держконтроль.
Отож у Сергія Миколайовича при імені Анатолія Сергійовича починає сіпатись обличчя. Він зі своїми куплетами не буде зайвий. І взагалі