Проте кореспонденція якогось на цей раз Баранова у «Хомських новинах» добряче поламала мені ребра. Адже за кожним її словом стояв Хомський відділ культури.
Отже, сталось це в Хомську. Бабуся почала читати допис з «Новин».
«Чи потрібні нам такі номери?»
«У клубі цього містечка іде ялинкова вистава. Іде день, іде другий. Радісні та чепурні діти дивляться спектакль, одержують подарунки і розходяться по домівках, сповнені яскравих вражень про новорічне свято.
Спектакль, підготовлений Хомською філармонією, продуманий до дрібниць: від гардероба, де з дітьми починає працювати витівник, до теплого приміщення для батьків, що очікують малюків… Але…
Чомусь без оцього «але» дещо у нас ще ніколи не обходиться… Але… занедужує Дід Мороз. Заміну йому вчасно не підготували, і на дитячий майданчик запрошуються «варяги». Адміністрація клубу не знайшла нічого кращого, як запропонувати роль Діда Мороза заїжджій знаменитості — цирковому клоуну Івану Шубовстю…»
Ретроспекція. Працюємо ми в Хомську. Несподівано з'являється адміністратор з філармонії:
— Врятуйте заради бога! Пожежа!
— Що таке?
— Дід Мороз захворів. Поїхав.
— Ага… зрозуміло. До. сусідньої філармонії. Є така хвороба «тамбільшеплатизм».
Адміністратор напосідає:
— Виручайте, друзі. Як сольний концерт оформимо — три ставки. Квитки на всі спектаклі продано. І роль невелика. Інакше ми пропали. Спробуй зараз знайди дідуся… І потім, це ж для дітей, їй-богу, халтура непогана.
На естрадній мові будь-який виступ не за графіком називається халтурою. Навіть якщо він у найкращому міському клубі. Ну, я й ризикнув.
«… запропонувати роль Діда Мороза заїжджій знаменитості — цирковому клоуну Івану Шубовстю. І видовище Неначе підмінили. Замість стрункого, продуманого спектаклю дітям пропонується галаслива вигадка з цілковитим розбещенням дітей, заяложеними естрадними прийомами, з набором давніх банальних жартів.
Дід Мороз співає на сцені, притупує ногами і хіба що не ходить на руках. Цим підривається віра дітей у фольклор, у народні традиції. І що дивно: двох «старих» персонажів — Простуду і Вітра у Голові мовби підмінили. Актори, що раніше добре грали, почали загравати із залом, блазнювати, як на поганій естраді. Внаслідок цього діти, виходячи з клубу, співають їхні пісеньки. Пісеньки негативних персонажів! Бажано було б, аби адміністрація філармонії в подальшому не проводила таких ризикованих експериментів».
— Ну і як? — запитала бабуся. — Що мені про це думати?
— Нічого. Дурний папір дурної людини з газети.
— Вони все брешуть, — сказав Топилін. — Вистава була дуже смішна.
— Та й документ смішний, — сказала бабуся. — Але виставу на стіл не покладеш, а допис — осьо!
— Я не впевнений, бабусю, що він у них є, — сказав я. — А по-друге, у мене є протиотрута.
— Допис у них є, не сумнівайся, — вирішила Віра Петрівна. — А про протиотруту розкажи. І взагалі, поясни, що там сталось.
Ретроспекція для бабусі. Приходимо ми в клуб. Оглянули майданчик, познайомились з акторами, і я почав текст вистави читати. Вона називалась «Таємний лист Діду Морозу». Сюжет був такий. Дід Мороз мав піднести дітям як подарунок веселих акторів, пісні, музику, ну й так далі. Все те з'являлось із секретних дверей після виголошення чарівних слів. Чарівні слова знав Дід Мороз. А де були таємні двері, він не відав. Його помічники мали залишити йому на ялинці листа з точними координатами.
Йому треба було знайти листа, потім відшукати двері і вимовити чарівні слова. І всі бажання виконувались, усім ставало весело, ішов концерт і видавались подарунки. Але…
Але… Знову те «але», без якого у нас ще іноді подекуди нічого ніколи не обходиться… Але двоє, чарівних лиходіїв — Простуда і Вітер у Голові заважали Діду Морозу. Вони проникали на ялинку, переодягнувшись у Снігуроньку і Зайчика, і викрадали листа. Потім вони коїли чимало капостей, смішили дітей, обманювали дідуся і благополучно опинялися на чарівному смітнику.
Коротше, сюжет цікавий і жвавий, і персонажі задумані непогані. Але як же нікчемно написано! Неначе дві різні людини працювали — гарний сюжетник і кепський розробник-гуморист. Прочитав я вступне слово Діда Мороза і мало не посинів. Усе там перераховувалось. Скільки шкіл побудовано в місті, і скільки заводів працює, і скільки хліба та картоплі зібрано, і скільки чавунного литва вироблено на душу населення. І за все спасибі! І все — найкраще в світі! І все це — турбота про підростаюче покоління. Особливо, звічна річ, литво чавунне, бетономішалки і блоки крупнопанельні.