— Ну що ж, — кажу. — Все дуже славно. Працювати можна. Несіть мені шубу, валянки і бороду шість на вісім. До речі, доведеться ще трошки акцентики розставити, а то у вас діти від оцих бетономішалок з нудьги перемруть.
Їм не до акцентів. Вони на все згодні. У них Дід Мороз уже два спектаклі грав з температурою 38°.
Заходився я усе переробляти. Начебто все так само, а все не так. Заходжу до залу і починаю з дітьми вітатись. А як до них звертатись, нібито не знаю, в словах плутаюсь. І Снігуронька тоді здогадується:
Снігуронька. Ага, дідусю! Ти ж не знаєш, у яке місто потрапив. Адже ти по всій країні літаєш, от і заплутався!
Дід Мороз. Цілком вірно, втомився ваш дідусь, заморочився. То куди ж я приїхав?
Снігуронька. А ти сам здогадайся, дідусю! А ми з дітками тобі підкажемо.
Дід Мороз. Ну гаразд, підказуйте! Чим славне ваше місто?
Снігуронька. Це місто, дідусю, — центр великого хлібного краю. Тут збирається стільки батонів і четвертин чорного, що на півкраїни вистачить.
Дід Мороз. Ну тоді це Київ. Здоровенькі були, діти!
(Сміх у залі)
Снігуронька. Не вгадав, дідусю. Але я тобі ще натякну.
Дід Мороз. Натякни, натякни, любонько. Тільки тоненько так. Не в лоб.
Снігуронька. У цьому місті є великі нафтоперегінні заводи. І вирощується велика кількість квітів. За кількістю гвоздик ми стоїмо на першому місті в країні.
Дід Мороз. Отже, це Баку. Салям алейкум, юні бакинчики! Принесіть мені негайно винограду. Вельми за ним скучив.
Снігуронька. Знову ти не вгадав. Дітки, а тепер ви підкажіть дідусеві. Ви ж краще знаєте своє місто.
Дід Мороз. Це розумно, внученько. Ну, скажіть мені, дітки, що у вас ще є цікаве?
Діти кричать про кінотеатри («А Фантомаса показують?»), про Палац спорту («А дітей пускають?»), про головну вулицю («Діти, у багатьох містах головні вулиці так називаються!») і про всі прилеглі заводи та фабрики.
Дід Мороз. Які у вас ще заводи є?
Хлопчик із залу. Сорок другий, секретний.
Дід Мороз. Дуже секретний?
Усі діти. Дуже.
Дід Мороз. Тоді вам дуже пощастило, діти, що до вас на ялинку я приїхав, а не іноземний шпигун.
Діти. Чому?
Дід Мороз. Він би про все дізнався, що на цьому заводі виробляють. І довелося б завод розсекретити. І на сковорідки перевести. Отож ви про завод ваш мовчіть. І взагалі вчіться таємницю берегти.
Зрештою кмітливий дідусь дотумкував, у якому місті він опинився, і починав з дітворою вітатись.
Дід Мороз. Здрастуйте, дорогі хомичі і хомиченчички… тобто хомички… хомичан… чайнички… (Ось звідки й походять наші з Топиліним — сибір — відерця і сибір — чайні сервізики.)
— Правду кажучи, — мовила бабуся, — я б за таку вступну сцену медаль дала б. А що з Простудою було? І звідки у тебе «дитиночка» взялась?
Ретроспекція.
Простуда. Ну, звичайно, дідусю, я — найсправжнісінька Снігуронька. Дивись, сукня є і кокошничок. І все інше. Чого ж ти мене не впізнаєш, міг дорогенький?
Дід Мороз. І сукню впізнаю, і кокошничок впізнаю. А от усе інше… не дуже знайоме. Голос, скажімо…
Простуда. Та що ти, дідусеньку! Ти уважніше подивись!
Дід Мороз. Я б подивився, та ось окуляри мої загубились.
Вітер у Голові (висовуючись із-за лаштунків). Ось вони! Ось вони!
Дід Мороз. Ну, коли ти справжня Снігуронька, заспівай нам новорічну пісню. Знаєш її?
Простуда. Ще як! Я лише музику ввімкну. (Іде до Вітра.) Ей, підкажи! Я нічого не пам'ятаю.
Вітер. Давай починай. Розберемося.
Простуда. Отже, пісенька. Про цю, як її… Про дитиночку. Загалом російська народна пісня «В ліску росла дитиночка»…
Дід Мороз. Цікаво, цікаво. Дитиночка, значить?
Простуда. Звісно. Маленька. Все, я співаю.
В ліску росла дитиночка,
В ліску вона… що?
Вітер (підказує). Жила.
Простуда. Жила? Сам ти жила! (Збагнула.) Звісно. (Співає.) Жила… у лісі… Зимою і літом… Зимою і літом… Веселою була… А далі що?