Вона сіла.
— Є запитання до обвинувача? — запитав Мосалов.
Їх не було.
— Тоді у мене запитання. Скажіть, будь ласка, Марино Вікторівно, а чи є у Шубовстя подяки? Чи лише догани?
Вона здвигнула плечима:
— Ну, як у кожної людини.
— Як у кожної людини, є чи, як у кожної людини, нема.
— Як у кожної людини, є.
— Дивно. У мене, наприклад, жодної нема. А догани є.
Він надав слово Север'янцеву. (Нагадую. Особа п'ята. Север'янцев Андрій Павлович. Режисер. Поставив кілька гарних спектаклів і номерів. Дуже прагне всесвітньо прославитись і зовсім не хоче з будь-ким сваритись. Ввічливий… Член усіх комісій, засідань, пленумів… З точки зору всесвітньої справедливості… у суді захисник.)
Та перш ніж Север'янцев почав говорити, Кічалова знову попросила слова і зробила невеличке доповнення:
— Я попрошу вас не дивуватись, що в президії нема Анатолія Сергійовича. Він занедужав. І вважає образливим для себе контакт з Шубовстем. Він цілком поклався на почуття нашої справедливості. Абсолютно впевнена, що ми зуміємо правильно розібратись у цій непристойній справі. А для тих, хто цікавиться, підготовлено спеціальну добірку із газетних заміток про діяльність Циркконцерту. Під час перерви можна з нею ознайомитись.
Усе продумано. «Справа непристойна». Він «цілком поклався». А добірку все ж підготовлено. Почав говорити Север'янцев:
— Товариші, ми вислухали Марину Вікторівну, і вималювалась така картина. Що на світі живе дві різні людини: Тихомиров Анатолій Сергійович — гарна і Шубовсть Іван — погана. Та справа не в цьому. Не заради таких висновків ми зібрались. Справа в тому, що Шубовсть звинувачує Тихомирова у відсутності почуття гумору, в тому, що Тихомиров не пропускає хороші тексти через страх втратити крісло. Щодо першого говорити не доводиться. Перевіряти, чи є у Тихомирова почуття гумору, ми тут не будемо. Г більш того, я не впевнений, чи потрібно воно керівникові. Може, йому простіше залучити гарних експертів-рецензентів. А ось другий пункт перевіряється і заслуговує уваги. І, якщо у Шубовстя є факти, напевно, їх слід заслухати. Я з величезною повагою ставлюсь до Анатолія Сергійовича. Та раптом з'ясується, що він дійсно відхилив багато гарних номерів. І закреслив якісь теми. Тоді ми маємо вжити якихось заходів, аби це не повторювалось. У подальшому.
— А якщо фактів нема, — підвелась Кічалова, — ми також маємо вжити заходів, аби це не повторювалось. У подальшому.
— Безперечно. Це вже діловий підхід. А те, що Тихомиров — гарна людина, а Шубовсть — погана, у даному випадку значення не має.
— Можливо. Тільки все одно це дивно, — втрутилась знову Марина Вікторівна. — Одна людина образила другу, майже що вдарила — назвала перестрахувальником. А ми замість того, щоб осмикнути її, поставити на місце, починаємо розмірковувати, а раптом вона права? А раптом вона правильно образила?
— Але ж він не назвав його дурним! — вибухнув Мосалов. — Він говорив про фахову непридатність!
Пауза. Мосалов заспокоївся. І знову мовив:
— Може, він не правий. Але ж він не особисті рахунки зводить.
— Гарний у нас голова! — шпигонула Кічалова. — Об'єктивний.
— Не треба пересмикувати, Марино Вікторівно. Факти потрібні.
— Гаразд. Тільки перш ніж вашого Шубовстя слухати, давайте з іншими людьми поговоримо. З естрадними авторами. Вони краще знають, як Тихомиров до них ставиться.
— Що означає ВАШОГО Шубовстя?
— Ви ж його захищаєте!
— Я справедливість захищаю. А ви все в емоційний ряд переводите — хто хороший, а хто поганий. А мені це не важливо. І найкращий може бути винний.
Він оце досить злостиво вимовив, і Кічалова замовкла. Далі почали виступати автори — Дядьєв, Ред і Калошин. Ось що вони прояснили. Краще за Анатолія Сергійовича на світі нікого нема й ніколи не було. І навряд чи коли-небудь ще з'явиться така людина. І теми він підказує, і ходи, і прийоми пропонує. Вночі і вдень ладен сидіти над репертуаром з дітьми-авторами. І захиталась моя справа, западала. І засумували мої прибічники.
А прибічники Анатолія Сергійовича зраділи.
Дійшла черга до Носача. Сергія Миколайовича. Котрого я запросив. Мосалов запитує:
— Які у вас стосунки з Тихомировим?
— Звичайні. Я пишу, він купує.
— Для кого?
— Для акторів усіляких. Куплетистів.
— Є у вас до нього претензії?
— Які?
— Буває так, що він щось не пропустить?
— Буває. Дуже часто.
— Можете навести приклад?
— Можу. Скільки завгодно.