-- П’ять років це період інкубації, -- пробурмотів Павел.
Суп був дуже смачний.
-- В нашому кліматі. У нас були випадки захворювання через два роки після зараження, чи гіпотетичної дати зараження. Лікарі з Молокаї твердять, що проказа може інкубувати в організмі до семи років. Можливо впливають раса і клімат?
-- Канаки з Гаваїв стійкіші?
-- Важко сказати. Скоріше, що ні, бо зараза, яку принесли китайські емігранти, косить їх немилосердно. Просто вона довше розвивається в їхніх організмах.
Дівчина забрала порожні тарілки від супу і принесла гуляш.
Через деякий час почувся звук битої кераміки.
-- Вони розбивають тарілки з яких я їв. Завдяки цьому клієнти почуваються трохи безпечніше. Про що це я? А, так. Програма передбачала ізоляцію всіх хворих і періодичні обстеження членів їх родин, а також мешканців сіл, в яких трапилися захворювання. Ми створили особливі списки по кожній провінції. Спочатку ізоляція принесла чудові результати. В 1830 було зареєстровано дві тисячі випадків, в 1850 -- вже тільки тисячу двісті. В 1870 -- трохи більше ніж триста. А через п’ять років – тисячу сімсот.
Скужевський присвиснув.
-- Такий різкий кількісний стрибок? Як таке можливе?
-- Ми покращили методику діагностування. Мій учень Нільсен опрацював тест… Просто раніше ми багато пропускали. Принаймні, я на це надіюся, -- пробурмотів він тихіше по норвезьки і задумався.
-- Де з’являлися нові хворі?
-- Переважно тут, в Бергені, -- зітхнув він. – Як на зло…
-- Може біля дослідницького центру найбільша викривальність?
-- Ні. Ми вивчили двісті лікарів. В нас є списки родин, члени яких хворіли на проказу протягом останніх сімдесяти років. Всіх їх оглядають раз в рік. Про всяк випадок ми перевіряємо також інших. Звичайно, що наша діяльність викликає поважний опір. Люди бояться…
Вони доїли і випили по стаканчику вина. Нарешті встали і пішли до виходу.
-- Ви повинні знайти його і вбити, -- сказав старий моряк, що стояв біля дверей.
Цим разом Гансен не витримав.
-- Це дурня, -- крикнув він.
А потім виголосив довгу тираду по-норвезьки, занадто швидко, щоб Скужевський міг хоча б частково зрозуміти його викрики. Безперечно, деякі з них були образливими.
-- Перепрошую, -- сказав Гансен, коли вони вийшли на вулицю. – Але я вже не витримую.
-- Кого ми повинні вбити? Чого хочуть ці люди? – запитав Павел.
-- Вони вбили собі в голову, що коли доктор Даніельсон заснував тут науково-дослідний центр, то з’явився демон прокази, щоб стежити за нашими діями. Блукає містом і заражує. І дійсно, минулого року ми зауважили двадцять нових випадків захворювання. Цього року вже тридцять шість.
-- Ви пробували наносити їх на план міста? Може відіграє роль якийсь інший фактор? – запитав Павел. -- Можливо зараження продуктів харчування з магазину або джерела питної води.
-- Найбільше захворювань виявлено в районі Бригген. Насправді, майже всі.
-- Що це за місце?
-- Ми саме йдемо туди, -- посміхнувся Армауер. – Сам побачиш.
Вони пройшли повз церкву і вийшли на набережну. Від затоки дув пронизливий, холодний вітер. Павел щільніше закутався в кожух. Збоку тягнулися дерев’яні, високі, вузькі будинки. На першому поверсі були переважно магазини, вище, світло у вікнах свідчило, що там живуть люди.
-- Старий портовий район, заснований ще за часів сумнозвісної Ганзи, -- пояснив Гансен. – Сюди.
Вони повернули у вузький, вкритий деревом провулок, що протиснувся між будинками. Вони йшли щораз дальше, потім вийшли на перехрестя. Перед ними відкривалися переходи і проходи вглиб лабіринту.
-- У нас зв’язані руки, -- зітхнув несподівано Гансен. – Я впевнений, що багато людей, які тут живуть – хворі. Якби ми могли вигнати їх всіх на площу і оглянути одного за одним… Ех. На щастя щораз більше людей розуміє, що таке проказа.
Вони зупинилися перед бічним входом до одного з будинків. Гансен постукав в двері. Вони відразу ж відчинилися. В сінях було доволі темно, але невдовзі хтось штовхнув двері, що вели вглиб дому. В наступному приміщенні палало кільканадцять свічок.
-- Ларс Олафсен, торговець рибою, -- відрекомендувався господар дому, стискаючи Скужевському руку.
Він не мусив говорити цього. Сморід сушених туш тріски в'ївся навіть в стіни…
-- Павел Скужевський.
-- Росіянин? – зацікавився купець.
-- Поляк, -- спростував Павел з гідністю.
-- Лікар, -- пояснив Гансен. – Приїхав до нас, щоб ознайомитися з методами боротьби з хворобою.