— Аби не втомлювати вас, розповім тільки загальний принцип, — почав Вістович. — Уявіть, що у вас, приміром, є число 9. Його можна записати багатьма способами: наприклад, як суму чисел 5 і 4 або 6 і 3. Або ж як різницю: 11–2 чи 30–21…
Між мною і телеграфістами у Львові існувала домовленість, що в особливо важливих і ризикованих випадках я буду записувати кожне число трохи інакше: наприклад ту саму дев’ятку подам як «1 + 1 = 7».
— Ви домовились з ними, що знак «=» має змінитись на «+», — здогадався Шобер.
— Саме так. А тепер я попрошу у вас також папір і олівець, — сказав оберкомісар.
Директор виконав його прохання.
— І що далі? — запитав він.
— Повернемось до нашої дев’ятки. Припустимо, це і є те число, яке я мушу зашифрувати на очах у чекістів. Воно може позначати будь-що: мінуту або секунду[163], довготи або широти. Звісно, я зараз говорю не про справжні координати, які передавав. Нагадую — це просто приклад.
Шобер кивнув.
— Отож на вимогу своїх тюремників, я мушу записати, приміром, «Діжка к’янті — 9». — Вістович зробив перший запис. — Слово «діжка» ми використовували завжди, якщо ціллю бомбардування було місце, а не рухомий транспорт: поїзди, вантажівки чи вози. Дев’ятку, як і було домовлено, записуємо в абсурдній математичній формі. Тоді виходить:
Діжка к’янті — 3 + 1 = 5
Далі, припустимо, у нас число 6. З ним проводимо ту саму операцію, але цього разу може йтися вже не про к’янті, а сильванер. Отже:
Діжка сильванеру — 2 + 1 = 3
— І що? — знизав плечима директор. — У чому хитрість?
— У тому, що є лише один спосіб, аби ці два математичні вирази стали коректними. Гаразд, лише один відповідний для мене спосіб…
— І який же?
— Додати до них змінну[164]. Тобто записати їх, як
3+x = 5 i 2 x + 1 = 3
І ми отримали рівняння. Як вони розв’язуються, думаю, ви пам’ятаєте… Це молодші класи гімназії.
Вістович швидко вивів на папері:
3 + x = 5 2 x + 1 = 3
x = 5–3 2 x = 2
x = 2 x = 1
— Таким чином, — підсумував заарештований, — справжня координата — 21. Решту чисел я зашифрував у той самий спосіб.
— Гаразд, але ж ви самі говорили, що дев’ятку й шістку можна записати ще інакше. Чому не підходить, скажімо 6 + 1 = 2 i 2 + 3 = 1? — запитав Шобер.
— Бо у виразах, які ви пропонуєте, як не підставляй змінну, вийде в результаті або дробове число або від’ємне, — пояснив оберкомісар. — Ані те, ані інше не годиться для позначення координат.
— Що ж, визнаю, це розумно, — мовив Шобер. — Однак поясніть, чому ви були переконані, що у Лемберзі вас зрозуміють? Адже перед цим там не помітили сигналу біди?
— Так, мого «тисну руку» не зауважили, і це дорого для усіх обійшлося, — кивнув Вістович.
Директор долив йому коньяку, але тепер і сам випив.
— Я вірив, що Лібанський помітить цю закономірність. Те, що кожен із виразів можна розв’язати в такий спосіб… Врешті-решт, він інженер. Та й Самковський — колишній студент математики. Люди з таким складом розуму, зазвичай, звертають пильну увагу на числа, навіть якщо при цьому помиляються у словах, — пояснив арештований.
— І що ж? Львів’яни розгадали ваше завдання? — з азартом запитав Шобер.
— Якнайкраще. За два дні авіація рознесла до бісової матері штаб чекістів у Славуті. Правда, рештки палацу при цьому також зрівнялися з землею.
— Але ж ви… Вам вдалося вижити, — директор подивився на співрозмовника з недовірою і водночас із прихованим страхом, ніби боявся, що той виявиться привидом.
Вістович вихилив третю чарку.
— Я прийшов до тями серед гори цегли й землі, — сказав він. — Велетенський камінь, що мав би розчавити мене, ніби комаху, завис усього за пів метра від моєї голови. А ще я побачив цього сучого сина Козлова. Точніше те, що від нього залишилось. Думаю, саме вигляд цього кривавого місива, що було колись більшовиком-садистом, повернув мені віру в Бога і додав сил та бажання жити. Із настанням темряви мені вдалося вилізти з-під завалу. Поранений, обдертий і знесилений, я все ж подався туди, де, на мою думку, був кордон. Чи принаймні те, що його нагадувало.
За місяць мені вдалося опинитися в Угорщині, звідки я зв’язався з полковником Ронґе. Він і допоміг мені повернутися до Відня.
Шобер знову підвівся й кілька хвилин міряв неспішними кроками свій кабінет.
— Чи правильно я розумію, що ви навмисне не повернулись до Лемберга? — запитав невдовзі він.
163
Мова про одиниці вимірювання кута. Застосовуються для позначення географічних координат.